100 років тому галичани чи не вперше масово познайомились з росіянами. Знайомство це не було добровільним, радше внаслідок обставин, які склались у ході Першої світової війни – у вересні 1914 року російська імператорська армія окупувала Львів та Галичину переслідуючи австрійську армію, яка відступала на захід. Ця окупація тривала зовсім недовго, адже вже у червні 1915 року росіяни були вимушені покинути Галичину. Власне через коротко тривалість цей період не знайшов широкого розголосу навіть в історичній літературі – увага істориків, які досліджують часи Першої світової війни, зараз зосереджена на історії УСС та ЗУНР. І все ж, на мою думку, справа не лише у сотні років, які віддаляють нас від цих драматичних подій. Цей короткий відтинок історії на мою думку багато що змінив, з одного боку розвіявши міфи, які тоді існували, з іншого боку він таки сприяв пізнішій консолідації нашого народу, адже чи не вперше українці з обох берегів Збруча змогли майже вільно, наскільки це дозволяли умови військового часу, спілкуватись між собою. З іншого – можливо саме тоді були закладені певні моменти у стосунках двох народів. Трохи пізніше, у 1920 році відбудеться похід армії Семена Будьонного, однак це буде доволі короткотривале явище, адже його орда зайняла лише частину Галичини, та й то зовсім не надовго – швидко прийшовши бійці Будьонного ще швидше тікатимуть назад. І вже потім будуть перші та другі совіти, але то вже окрема історія, при тому докладно описана. З огляду на події, які зараз відбуваються в Україні тема російської окупації Львова набуває особливої актуальності. Власне про це я днями бесідував з кандидатом історичних наук Олегом Павлишиним.
 |
| Андрей Шептицький Знимка ua.textreferat.com |
Про те, що знали галичани про Російську імперію до початку Першої світової війни
Коли стало зрозуміло, що російські війська увійдуть до Львова, то в місті почалась паніка, адже тоді ходили різні неймовірні чутки про росіян, як, наприклад, людей з одним оком, чи якісь інші нісенітниці, які згодом не підтвердились. Поява таких чуток була дивною, адже попри кордон контакти між підданими двох імперії таки були. Чимало галичан не раз бували у Почаєві, куди їздили на прощі попри те, що він тоді належав до РПЦ, а північна Тернопільщина тоді входила до складу Російської імперії. Також наші культурні діячі неодноразово їздили до Києва. Паломництво до Почаєва було настільки масовим, що почало загрожувати поширенням москвофільства що загрожувало безпеці австрійської імперії через що його заборонили. Однак це не означало припинення контактів між мешканцями двох імперій. Зокрема чимало галичан їздило туди на заробітки на сільськогосподарські роботи. Врешті був чималий потік контрабандної торгівлі, особливо в районі Бродів. Тож галичани певне уявлення про російську імперію, принаймні про її прикордонну частину мали.
Натомість мешканці протилежного боку Збруча інформації про галичан мали набагато менше, вони вважали, що тут живуть австріяки і особливо не цікавились цією темою.
 |
| Граф Володимир Дідушицький. Джерело uk.wikipedia.org |
Про єдину самоназву українців та України
До Першої світової війни поняття україни в сучасному розмінні цього слова не було. Вважалось що Україна це територія на схід від Збруча, натомість тут є Галицька Русь, тож поняття Україна до Хахідноукраїнських земель не застосовувалось. І навіть якщо говорити про підросійські землі , то поняття Україна у ХІХ застосовувалось лише до невеликої території, приблизно в межах сучасної Київської та Черкаської областей, тоді географічні назви як Волинь, Поділля та Україна могли вживати як рівнозначні.
Щодо Західної україни, то тут було одразу кілька назв: Галицька Русь, Угорська Русь, Буковинська Русь, а якщо говорити про етнонім, то застосовувався терміни русини. І лише у 80-х роках ХІХ століття наші діячі дійшли до розуміння, що галицькі русини та надніпрянські українці – це один народ. І вже тоді заговорили про єдину самоназву – українці, ідея соборності українських земель лягла в основу ідеї про українську самостійність.
Якщо продовжити говорити про зв’язки між двома імперіями, то варто також згадати, що чимало польських поміщиків, які мали маєтки в Галичині мали також чималі володіння і по той бік кордону. Частина з них час від часу їздила особисто наглядати за своїми маєтками, частина це робила через управителів. Серед тих, хто мав маєтки на російській стороні кордону був граф Дідушицький, також маєтки в Російській імперії були і в Шептицьких. Щоправда останні мали їх навколо Любліна, який тоді входив до складу Королівства Польського яке перебувало під протекторатом Російської імперії.
(Захопливий початок. Далі буде ще цікавіше)
%2B2711.JPG)
