Народження, одруження і смерть у кримських татар-3

Завершуємо переказ лекції кримсько-татарського етнолога Ульвіє Аблаєвої, яку вона прочитала у Львівській медіатеці

І вже третього дня після молитви у мечеті наречений ішов у кав’єхане, тобто кав’ярню, яка була у кожному селі, де отримував привітання від усіх односельчан. Він сідав на вишиту подушку, поруч був розпорядник свята, а земляки вітали його та дарували хто гроші, хто коня чи барана, або ж кілька вуликів бджіл. Кожен мешканець села, незалежно від матеріального становища, мусів привітати нареченого. Якщо ж хтось дарував надто малу суму грошей, то для нього відразу вигадувади жартівливе покарання, наприклад, проскакати навколо кав’єхане. Щоб уникнути ганьби, чоловік одразу приносив повну калитку грошей.

nash-kirim.at.ua.

Усі весільні урочистості супроводжували музиканти, причому це завжди були ромські гурти. Річ у тім, що віддавна кримські татари заняття музикою вважали ганебним, тому серед них не було видатних музикантів. Найвідомішими музиками у Криму були роми, які завдяки цьому неабияк багатіли – за найкращими ромськими гуртами присилали екіпажі з усіх куточків півострова. Втім, якщо музиканти відмовлялись грати замовлене, то їх могли і побити. Тому ансамблі зазвичай виступали на даху будинку, особливо, якщо він був пласким.

Поки наречений був у кав’єхане, наречена переїжджала у його будинок. Всі стіни будинку мали бути вкриті рушниками, які надбала наречена. Окрім вишитих рушників, вона мала підготувати ужиткові, їх мало бути дуже багато: окремо для обличчя, для ніг, для рук, а також великий рушник для обгортання тіла. Після того, як дівчина переїхала, то її садовили у кутку за покривалом, де вона очікувала першої шлюбної ночі.

www.qirimtatar.org

Коли ж чоловік повертався додому, то тітоньки мали підвести його до дружини, він відкидав покривало і дарував їй золотий.

Народження

Обряди, пов’язані з народженням дитини подібні до весільних – народження дитини так само бучно святкували. Одна з відмінностей полягала у тому, що коли народжувалась дитина, то з цією новиною йшли до батьків подружжя і той, хто приносив муждеменім, тобто добру звістку, отримував винагороду.

Якщо народжувався хлопчик, він мусів пройти сюннет, тобто обрізання. Його робили у непарні роки життя – 3, 5 і рідко у 7 років. Це було великим святом, з цієї нагоди робили великі урочистості, як і на весілля. На жаль, малюнків, присвячених цьому обряду, немає, тож для ілюстрування цієї теми найдоречніші християнські ікони, де зображено Обрізання Господнє.

Похорони

cidct.org.ua

Найсумніші обряди у кожного народу пов’язані із похороном. Особливість похорону в мусульман – надгробок на цвинтарі встановлюють у головах і в ногах покійного, щоб було видно, де лежить правовірний. За шаріатом, якщо людина померла у першій половині дня, то її хоронять того дня, якщо у другій половині – наступного. Перед тим обмивають усе тіло. Чоловіки обмивають чоловіків, жінки – жінок. Тіло покійника загортають у спеціальний саван, тканину для якого не можна різати ножицями чи ножем, а лише рвати руками. Після цього тіло кладуть на табут – носилки, які є у кожній мечеті, спочатку йдуть чоловіки, потім жінки. Мулла має запитати кожного, хто знав покійного, чи прощає він йому образи, щоб той перейшов у інший світ без образ та боргів. Якщо такі залишились, то родичі до заходу сонця повинні їх повернути. Кожен присутній має пронести носилки не менше 40 кроків. Могила робиться так, щоб у ній була бокова ніша. У неї кладуть тіло та обкладають його камінням, після чого все засипають землею.

(Феєричне завершення. Інтригуючий початок див.: http://lvivreport.blogspot.com/2014/12/2.html, http://lvivreport.blogspot.com/2014/12/blog-post_5.html)

Як українець Горбачов Совіцький Союз розвалив

Історія залишила чимало цікавих оповідок і легенд про життя видатних особистостей. Зокрема, такі легенди пов’язані з постаттю останнього совіцького генсека Михаїла Горбачова. Оповідають, що він має українське коріння, та й справжнє його прізвище зовсім інше. про цю легенду та багато інших продовжуємо бесіду з видавцем українських історичних карт Ростиславом Новоженцем

Про наукові джерела, на основі яких укладають карти

У нашому Фонді «Україна-Русь» на громадських засадах працює історик Станіслав Семенюк. Він упродовж 30 років досліджував період стародавньої української історії, досконало володіє цією інформацією і на її основі ми робили карту. Також Семенюк написав книги про українські місця в Польщі, Словаччині, Румунії, зараз готує книгу про українські місця в Угорщині. Він дослідив величезний пласт інформації. З’ясував, наприклад, що Краків, колишню столицю Польщі, заснували українці, або, як тоді їх називали, русини, і тільки 999 року польський король Казимир Великий відвоював Краків та приєднав до Польщі.

Ось він -- підпільний агент ОУН в Політбюро ЦК КПСС фото umoloda.kiev.ua

Про реакцію закордонних урядів

Коли я поширив цю інформацію, мало не отримав ноту протесту польського уряду. Однак згодом приїхало польське телебачення. Журналісти спочатку висловлювали обурення, але коли я поспілкувався з телевізійниками, переконався, що вони не знають історії своєї держави. Наприклад, про те, що назва Польща походить від племені полян, які жили під Києвом. Насправді племена полян у 6 -- 7 столітті жили на території сучасного Ополе та під натиском польських племен левітів, на яких, своєю чергою, тиснули германці, вирушили на територію навколо сучасного Києва, і таким чином частина полян залишилась в Ополє, а більшість пішли до Дніпра. Отож від назви українського племені полян походить назва Польща. Це історичний факт.

Росіяни на ці карти не реагували. Втім, коли приходять у цей будинок і бачать табличку «Фонд Україна-Русь» кажуть, що це товариство українсько-російської дружби, тобто вони Русь сприймають як Росію.

Про українські етнічні території

demotivators.org.ua

Це території, де українці проживали компактно і переважно становили понад 50% населення. Навколо України є так звана корона земель, які відійшли до інших держав, але їх освоювали українці.

Якщо йти зліва направо, то насамперед це Придністров’я, далі -- Північ Бесарабії, яка відійшла до Молдови, Південь Буковини, яка відійшла до Румунії, Марморощина -- частина Гуцульщини в Румунії, там досить багато українців живе. У Словаччині – Південна Лемківщина, у Польщі -- Лемківщина, Надсяння, Холмщина, Підляшшя. У Білорусії -- Берестейщина і Гомельщина. В Росії -- Стародубщина у Воронезькому краї, Східна Слобожанщина, яка вклинюється на територію сучасної Росії на 250 км – це Білгородська та Курська області, а також Донщина. До речі, Разін та Пугачов народилися в українській станиці Зимовійській, вони обоє українці, Пугачов узагалі розмовляв тільки українською. Це, безперечно, також Кубань, тобто Краснодарський край, але є ще Чорноморщина – Сочі, Новоросійськ, Ставропільський край, Терщина – ближче до Грузії. Це українські етнічні землі, які відійшли до складу інших держав.

Про українське коріння Горбачова

Він народився у Ставропіллі, але є напівлегенда, що його справжнє прізвище Горбач, і він був членом ОУН, тому його треба нагородити Золотим Хрестом за розвал Совєцького Союзу мирним шляхом. Це жарт, але багато матеріалів свідчать, що він має українське коріння. Взагалі чимало знакових фігур мають українське походження, наприклад, Микита Хрущов. Натомість Брежнєв народився в Україні, однак не мав українського походження.

Про українську Кубань

Після зруйнування Запорізької Січі козаки залишились і створили Чорноморське козацтво. Але Катерина ІІ розуміла, що залишати їх на цих землях небезпечно, і тому їм дали можливість освоїти Тамань аж до Передкавказзя. Вони мали вірчі грамоти, що цариця їм цю територію дарує довіку. Це відбувалося у 18 столітті, але козаки зберегли свою мову і традиції, і Кубань на початку ХХ століття була повністю україномовна. І як тільки з’явилась перша нагода, була створена УНР, Кубань не дрімала, навіть випередила у самовизначенні Галичину, створивши 18 лютого 1918 року самостійну державу. Вона охоплювала Кубань, Ставропілля, Терщину і Чорноморщину, а вже 25 травня 1918 року об’єдналась із УНР. Коли ж українська державність занепала, на Кубані українці нікуди не поділись, і їхній спротив зламав лише голодомор, який спрямували проти українства – він був на територіях українських етнічних земель, зокрема Кубані.

Про донських козаків

Омелян Пугачов. Чи все таки Пугач? ru.wikipedia.org

Це також вільні люди, як і на Запоріжжі. Це також запорозькі козаки, тільки пізнішого часу. Вони переходили на Дон, донські козаки з’явились у кінці 17-го – на початку 18-го століття. Здебільшого це вихідці з України, але до них почав домішуватись російський елемент, і тому через деякий час вони стали уособленням російськості. Асиміляційні процеси там відбувалися потужно і відбились на їх формуванні. І під час Другої світової війни вони виступали за Велику Росію, взяла гору проросійська орієнтація. Натомість кубанські козаки -- це зросіянізовані українці. Але з ними пов’язано також багато бутафорії, тому невідомо, чи вони до того козацтва причетні. Зрештою, в українській армії те саме – взяли собі генеральські чини, яких у козаків ніколи не існувало, одягнули російську чорносотенну форму. Тож спочатку треба навести лад у головах.

(Карколомне завершення. Інтригуючий початок див: http://lvivreport.blogspot.com/2014/12/blog-post_99.html та http://lvivreport.blogspot.com/2014/11/blog-post_25.html).

Сьогодні у Львові перепоховають найвидатнішого українського друкаря Івана Федорова

Тлінні останки найвидатнішого українського видавця книг Івана Федорова нарешті знайшли спочинок – сьогодні у Львові відбулось перепоховання останків Івана Федорова – ракія з останками Івана Федорова сьогодні вранці була перенесена з музею історії книги на вулиці Коперніка, де вона досі зберігалась до православної Святоуспенської церкви де священики відслужили панахиду, а після того вулицями міста її перенесли до греко-католицького монастиря святого Онуфрія, де вона буде похована. 

ladaportal.com

Справа у тому, що саме поруч з Успенською церквою знаходилась друкарня Івана Федорова, натомість його було поховано у монастирі святого Онуфрія, однак після того, як Львів увійшов до складу Австрії цвинтарі навколо храмів було ліквідовано, ракію з останками Івана Федорова неодноразово переносили, врешті, вона опинились на зберіганні в музеї історії книги, що на вулиці Коперніка. За словами дослідника історії Львова Петра Радковця все це нагадувало детектив, врешті переміг принцип, за яким останки християнина повинні бути поховані в освяченій землі, у даному випадку – на території монастиря. Також, за словами Петра Радковця була потреба провести експертизу останків, яка є дуже дорогою, однак вона підтвердила, що в музеї справді зберігаються останки Івана Федорова. «Довго не робили перепоховання, тому-що аналіз дорогий. Тепер його вже провели і підтвердилось, що це справді його останки» -- пояснив мені Петро Радковець. Також, свого часу колишній мер Москви Юрій Лужков хотів забрати ці останки до російської столиці, аби там перепоховати – однак цього, на щастя, не сталось.

Варто зауважити, що в історії українського книгодрукування Іван Федоров є однією з найвидатніших постатей. І хоча насправді він не був першодрукарем, як це часто розповідають, однак він надзвичайно високо підняв планку якості у книгодрукуванні. Петро Радковець пояснив, що друкарські форми, які використовував Іван Федоров були настільки високої якості, що 200 років після його смерті ворни використовувались за прямим призначенням.

Іван Федоров є найвидатнішим книгодрукарем 16 століття – в Україну він втік після того, як у Москві спалили його друкарню. Працював у Львові та Острозі, зокрема він видав ряд релігійних книг, серед них «Апостол», Острозьку Біблію а також азбуку за якою діти могли навчатись грамоті. Всі його книги зараз вважаються особливо цінними раритетами. 

Новорічний сюрприз у Львівській опері

Попри всі складнощі року що минає, новий, 2015 рік львів’яни зустрінуть традиційним незабутнім «Новорічним вечером в Опері» -- 2 січня компанія «ДікАрт» запрошує на 12-й за ліком «Новорічним вечером в опері» -- про це в ході прес-конференції розповів директор компанії Андрій Сидор. Цього року з головної сцени міста можна буде почути «Пікардійську терцію», Олександра Божика та Оксану Муху.

espreso.tv

Зокрема Оксана Муха розповіла, що 2 січня вона презентує кілька колядок і щедрівок із свого нового альбому обрядового фольклору над яким вона працювала кілька років: «Це будуть традиційні колядки, які я збирала від старших людей у селах. Наприклад у Грибовичах одна бабуся наспівала мені колядку «Йшов місяченько», так і нові колядки, з якими допомогли мої друзі. Також співатиму пісні французькою» -- пообіцяла Оксана. До речі, так вже склалось протягом останнього часу, що якщо в одному концерті виступає Оксана Муха, то у ньому бере участь і Олександр Божик. Скрипаль-віртуоз Божик пообіцяв, що 2 січня він не встановлюватиме ніяких музичних рекордів, натомість буде багато доброї музики. Зі свого боку Володимир Якимець зазначив, що 2 січня особливий день, коли ще зберігається новорічний настрій, водночас у людей вже є передріздвяний настрій – власне такими і будуть концерти у Львівській опері.

Справді Музейна площа

Іноді внаслідок перейменувань вулиця чи площа отримує назву, яка дуже влучно характеризує її роль у житті міста. Колишню площу Домініканську, головним об’єктом якої був монастир домініканців, за совіцьких часів кілька разів перейменовували: була вона і площею Максима Залізняка (щоправда, дуже короткий період), і Ставропігійською. Врешті, щоб уникнути плутанини з сусідньою вулицею Ставропігійською, міські райці 1993 року назвали її Музейною. Ця назва пов’язана з Музеєм релігії, який міститься у тому ж таки Домініканському соборі. Музей релігії, хоч і важливий туристичний об’єкт, однак на цій площі далеко не єдиний. З огляду на її значущість для міста, вона таки справді Музейна. Тут створено цілий комплекс цікавих об’єктів просто неба. Тому вона є обов’язковим пунктом відвідин для всіх туристів, які знайомляться зі Львовом. Щобільше, поруч з нею не менш цікаві вулиця Вірменська, площа Ринок, з якою її з’єднує невеличка вулиця Ставропігійська, вулиці Руська, Івана Федорова і, звісно, Підвальна з Успенською церквою, пам’ятником Іванові Федорову, навколо якого розташувався імпровізований букіністичний ринок. Отож, звідки б турист не йшов, він просто не може оминути Музейну.

Площа Музейна, фото Михайла Дашковича (9)

Однак передусім варто звернути увагу на бруківку. Вона тут доволі крупна, не дуже рівна, але саме у цьому її привабливість. Хто знає, коли її поклали: можливо, за Польщі чи навіть за бабці Австрії. Тож неповторний шарм століть таки є у цій бруківці.

Никифор Дровняк та його палець

Зайшовши на Підвальну, зупиніться на невеличкому букіністичному ринку біля пам’ятника Іванові Федорову. Там можна зустріти багатьох відомих львів’ян. Далі на вашому шляху трапиться невеличкий скверик (звісно, з лавочками), і вже на самій площі Музейній -- один із наймолодших, але надзвичайно популярних її об’єктів – пам’ятник лемківському художнику Никифору Дровняку. Власне, популярний не так сам пам’ятник, як одна з його деталей – вказівний палець, якого митець підняв угору. Всі туристи й туристки вважають своїм обов’язком сфотографуватись біля пам’ятника, тримаючись за палець художника. Постійні шанувальниці відполірували палець та начистили до блиску, тож він помітно відрізняється від решти пам’ятника.

Домінікани

Звісно, центральним об’єктом площі Музейної є величавий Домініканський монастир, який після проголошення незалежності України став храмом Пресвятої євхаристії УГКЦ. А в частині приміщень монастиря працює Музей історії релігії. В одному з найцікавіших львівських храмів у совіцькі часи відкрили музей історії релігії та атеїзму. Головним його експонатом був маятник Фуко, який поставили в центрі храму, а також велетенський макет, що показував тортури, до яких вдавалась середньовічна інквізиція. Однак усе минає. Звільнившись від радянського минулого, львів’яни змінили не лише назву, а й профіль музею. Нині тут зосередили увагу на історії релігії. А приміщення, в яких колись пропагували атеїзм, відійшли церкві.

Свічки дарують натхнення

Історія монастиря сягає в глибоку давнину. Його перша будівля постала ще у XIII — XIV століттях, однак, звісно, не збереглася. Сучасну споруду звели в середині XVIII сторіччя. Втім цю дату можна вважати доволі умовною, адже чимало робіт у храмі тривали згодом. Зокрема, 1865 року за проектом Юліана Захарієвича добудували дзвіницю, у 1905 – 1914 роках – відреставровано інтер’єр. Храмова споруда завжди була важливим архітектурним об’єктом, тож навіть за совіцьких часів, у 1956 -- 1958 роках, його реставрували. Загалом це пізньобароковий храм, який споруджували за проектом кількох зодчих, зокрема Яна де Вітте, Мартина Урбаніка, Христофора Мурадовича та Себастьяна Фесінгера, а фінансував будівництво великий коронний гетьман Юзеф Потоцький.

Свічкова ялинка

Нині площа Музейна є непоганим майданчиком для численних культурних заходів. На Різдво звідси стартує знаменита львівська хода звіздарів. Десятки, навіть сотні різноманітних різдвяних звізд: від мініатюрних, діаметром 30 сантиметрів, до велетенських, кількаметрових львів’яни несуть із площі Музейної на вулицю Федорова, звідти -- на Руську та площу Ринок і далі до майдану перед Львівською оперою, де встановлено різдвяну ялинку та дідух.

Ще однією цікавинкою площі Музейної є Львівська свічкова мануфактура, а напередодні новорічних та різдвяних свят і поготів. Саме тут відродили давню львівську традицію свічникарства. Щоправда, тепер свічки використовують не лише для освітлення осель, а й для того, щоб створити атмосферу свята. Завдяки творчій фантазії вони набувають неповторної естетики в оригінальних декораціях. Саме тому на замовлення свічкової мануфактури нещодавно п’ятеро студентів Львівської академії мистецтв створили з п’яти спеціально виготовлених 90-сантиметрових свічок міні-скульптури – зображення п’яти найвідоміших веж Львова, що є туристичним символом нашого міста «Львів відкритий для світу». Площа Музейна -- одна з тих, які відкривають Львів для світу.

Патріотичні свічки

Олексій Бурнаєв відновив вежовий годинник на костелі у Мостиськах

Відомий львівський майстер вежових годинників Олексій Бурнаєв відновив годинник встановлений на костелі Матері Божої Неустанної Помочі у місті Мостиська. Про це він розповів особисто мені. За словами пана Олексія робота над цим замовленням розпочалась ще 1 травня цього року: «Це була моя давня мрія відремонтувати годинник у Мостиськах, однак ніяк не складалось. Врешті сюди на парафію прийшов новий ксьондз, який загорівся ідеєю відновити годинник». 

Однією з основних проблем, які виникли в ході роботи – падіння курсу гривні, тож хоча місцева римо-католицька громада тривалий час збирала кошти, однак у підсумку їх не вистачило, аби оплатити всі необхідні матеріали. Щоправда тепер на вежі костелу стоїть не оригінальний годинник, а його точна копія, він має автоматичний механізм та отримує сигнал точного часу за допомогою GPS-антени. Також він пристосований до наших реалій, а саме регулярних вимкнень електроенергії – достатньо щоб протягом дня лише 8 годин була електроенергія – годинник не зупинятиметься. Олексій Бурнаєв каже, що це дуже важливо, адже баштовий годинник, який бодай раз зупинився втрачає довіру мешканців міста.

Фото Олексія Бурнаєва

Також враховано що в приміщенні костелу знаходиться лікарня – саме тому він не відбиває години в ночі, та не відбиває чверті – щоб не дратувати хворих.

Щодо оригінального годинника, то у роки радянської влади його демонтували з костелу в Мостиськах та встановили у Самборі. І хоча людина, яка це зробила ще жива, переговори про те, щоб повернути годинник назад не дали результату. Протягом 40 років на вежі костелу у Мостиськах замість годинника стояв муляж, однак протягом цього часу його циферблат вицвів.

Фото Олексія Бурнаєва

Олексій Бурнаєв розповів що в його портфоліо це 58 баштовий годинник, втім зараз він не рахує «дрібних» робіт, як наприклад ремонт годинника у кабінеті Бориса Возницького. Тож годинниковий майстер каже, що ніяк не може довести число відремонтованих дзиґарів до 60.

Фото Олексія Бурнаєва

Фото Олексія Бурнаєва

Фото Олексія Бурнаєва

Фото Олексія Бурнаєва

На 6-у Різдвяному ярмарку свою кухню представили кримські татари

«Львівським празником на Андрія» відкрився 6-й за ліком Різдвяний ярмарок. У програмі «Львівського празника на Андрія» - виступи етно-гуртів, народні забави, частування, тощо.

Фото Михайла Дашковича

Цього року на ярмарку працюють 150 підприємців – вперше на ньому свою кухню представляють кримські татари, які віднедавна поселились у Львові. Решта – традиційна програма Різдвяна ярмарку з різноманітними смаколиками, медовухою, гарячим пивом, численними сувенірами – різдвяними та популярними «політичними» -- килимками для ніг із зображеннями Віті Януковича та Вови Путіна.

Ярмарок працюватиме до 19 січня, тобто до Йордану.