«Пам’ятники мають свою енергетику» – Михайло Ягольник

Нещодавно з допомогою експертів я спробував визначити найпопулярніші пам’ятники Львова. Ними, нагадаю, на їхню думку є пам’ятники Тарасові Шевченку, Никифору Дровняку та королю Данилу Галицькому (Див.: http://lvivreport.blogspot.com/2015/06/5_30.html). Справді, саме біля них найбільше юрмляться туристи, вони репрезентують наше місто на численних поштівках. Натомість інші пам’ятники, можливо так само довершені з точки зору мистецької, тим не менше залишаються так би мовити обділеними увагою. Але одні і інші фактично створюють міський простір – за пам’ятниками запам’ятовують місто, біля пам’ятників призначають зустрічі – ділові та романтичні. Про акценти, які створюють пам’ятники я розмовляв з відомим львівським архітектором Михайлом Ягольником. Нагадаю, що він разом із скульптуром Сергієм Олешком є автором одного із згаданих вище пам’ятників – Никифору Дровняку.

Знимка ua.linkedin.com

Про те, чому деякі пам’ятники стають популярними, а інші – ні.

На жаль, об’єктивно визначити популярність того чи іншого пам’ятника неможливо, це дуже суб’єктивна річ, тож все, що я можу говорити на цю тему, то лише від власного імені. Мотивація, який пам’ятник будувати є різною, оскільки є різні приводи, однак у мене є свої критерії, на основі яких я даю згоду на свою участь у будівництві того чи іншого пам’ятника. Або ж відмовляють від такої пропозиції. Я берусь лише за ті пам’ятники, які об’єднують, а не роз’єднують людей. А такими є наука, мистецтво, культура. І на тому ставимо крапку. Пам’ятники діячам цих галузей ніколи не викликають різнотлумачень. Звісно, хтось може і тут підводити до оцінки того чи іншого діяча культури свої оцінки та критерії, однак вони не порушують загального принципу – культура об’єднує. У будівництві всіх інших пам’ятників я принципово не брав участі. Саме тому мені складно судити що приваблює в тих чи інших пам’ятниках.

Про пам’ятники, які забули

У нашому місті є такі пам’ятники, однак точніше буде сказати, що вони були. Як правило це пам'ятники, пов'язані з ідеологією та політичним діячам. Як тільки проходить час їхньої ідеології, то одразу минає і час таких пам’ятників. Це однозначно. Натомість є абсолютні істини, такі, як культура – її час не минає ніколи. Втім я не дозволю собі казати, чи залишились у Львові непопулярні пам’ятники, адже я не є критиком мистецтва чи мистецтвознавцем. Я ніколи цим не займався, тому не буду давати оцінок.

Знимка about.lviv.ua

Про те, кому насправді належить влада

Коли той чи інший пам’ятник втратить свою актуальність найкраще це показує час. З цього приводу я іноді люблю пожартувати над нашими політиками задаючи їм просте питання: «Чия зараз влада у місті?». Зазвичай вони відповідають майже однаково: «Та наша-наша!» «Ви впевнені? Я тобі скажу умну вешь, але ти не ображайся – влада навіть не належить народу, як це записано в Конституції, а часу».

Пам’ятники першочергово це пам’ять, а вслід за нею йде повага. Отож, якщо пам’ятник несе в собі пам’ять про диктатуру, то він не має права на довге життя.

Колись Міхаїл Булгаков у «Собачому серці» описав таку сценку: сидять професор Преображенський та Борменталь. І ось Борменталь запитує: «Філіп Філіпович, а как же ви все-такі єтого собачонку в дом заманілі?» -- «Лаской, і запомніте, что на ненависті нельзя нічего построіть, будь она белая, красная ілі корічневая». І це стосується пам’ятників в тому числі.

Про енергетику, яку зберігають пам’ятиники та необроблене каміння

Кожен пам’ятник має свою енергетику, і якщо його автори хочуть донести вічні цінності, то такою буде і доля монумента. Енергетика пам’ятника – це дуже складне питання. У Львові я дотичний до спорудження трьох пам’тників – Івану Трушу, Никифору Дровняку та Володимиру Івасюку. Під ними, якщо ви зауважили, стоїть необроблений камінь. Справа у тому, що оброблений камінь позбавлений своєї первинної енергетики і перетворюється на пластмасову тумбочку. Натомість камінь, починаючи із пам’ятника Трушу, чекав 20 років, хоч і був на початку відсунутим у сторону. Як сказано у Біблії: «Камінь, який відкинули будівничі став наріжним». І це не пусті слова, бо камінь має свою історію і своє випромінювання. На живому камені і скульптура оживає. Я не хочу вживати слово «дикий камінь», бо камінь – це жива істота.

Знимка www.newsmarket.com.ua

Про те, чому пам’ятник Никифору став популярним

Мені самому цікаво, чому так сталось. Гадаю, це заслуга екскурсоводів, адже Никифор став частиною їхньою атракції. Питання не в знаменитому пальці художника – Никифор правильно розташований, він стоїть на туристичному маршруті. Це свого роду туристична вітальня, коли вони від стоянки автобусів йдуть на площу Ринок. У нас дуже популярний ностальгійний туризм, а поляки добре знають, хто такий Никифор, натомість в Україні він не є надто відомим митцем. Значення Никифора полягає у тому, що він об’єднує українців та поляків. Мені цікаве примітивне мистецтво, яскравим представником якого був Никифор. Це людина, яка мала феноменальний дар, він казав, що пам’ятає, звідки у нього цей дар. Саме звідси виникла ідея з пальцем художника, який тепер користується такою популярністю. Водночас Никифор у своєму житті завжди був біля церкви, був людиною набожною, релігійною. Траплялось таке, що він навіть ночував у церкві – вона збереглася у славетній Криниці на Лемківшині, я був у цій церкві. Львівський пам’ятник так само розташований біля церкви, а це дуже важливо де розташовано пам’ятник, при цьому він дуже коректно вписаний у середовище, без зайвого надування щок, просто треба прислухатися та придивлятися до середовища, бачити його музику і прилаштовуватися до неї. Натомість у Львові часто бачимо некоректне поводження із середовищем. А якщо некоректно входити у середовище то годі розраховувати на приязну відповідь.

(Захоплюючий початок. Далі буде цікавіше…)

Справді Музейна площа

Іноді внаслідок перейменувань вулиця чи площа отримує назву, яка дуже влучно характеризує її роль у житті міста. Колишню площу Домініканську, головним об’єктом якої був монастир домініканців, за совіцьких часів кілька разів перейменовували: була вона і площею Максима Залізняка (щоправда, дуже короткий період), і Ставропігійською. Врешті, щоб уникнути плутанини з сусідньою вулицею Ставропігійською, міські райці 1993 року назвали її Музейною. Ця назва пов’язана з Музеєм релігії, який міститься у тому ж таки Домініканському соборі. Музей релігії, хоч і важливий туристичний об’єкт, однак на цій площі далеко не єдиний. З огляду на її значущість для міста, вона таки справді Музейна. Тут створено цілий комплекс цікавих об’єктів просто неба. Тому вона є обов’язковим пунктом відвідин для всіх туристів, які знайомляться зі Львовом. Щобільше, поруч з нею не менш цікаві вулиця Вірменська, площа Ринок, з якою її з’єднує невеличка вулиця Ставропігійська, вулиці Руська, Івана Федорова і, звісно, Підвальна з Успенською церквою, пам’ятником Іванові Федорову, навколо якого розташувався імпровізований букіністичний ринок. Отож, звідки б турист не йшов, він просто не може оминути Музейну.

Площа Музейна, фото Михайла Дашковича (9)

Однак передусім варто звернути увагу на бруківку. Вона тут доволі крупна, не дуже рівна, але саме у цьому її привабливість. Хто знає, коли її поклали: можливо, за Польщі чи навіть за бабці Австрії. Тож неповторний шарм століть таки є у цій бруківці.

Никифор Дровняк та його палець

Зайшовши на Підвальну, зупиніться на невеличкому букіністичному ринку біля пам’ятника Іванові Федорову. Там можна зустріти багатьох відомих львів’ян. Далі на вашому шляху трапиться невеличкий скверик (звісно, з лавочками), і вже на самій площі Музейній -- один із наймолодших, але надзвичайно популярних її об’єктів – пам’ятник лемківському художнику Никифору Дровняку. Власне, популярний не так сам пам’ятник, як одна з його деталей – вказівний палець, якого митець підняв угору. Всі туристи й туристки вважають своїм обов’язком сфотографуватись біля пам’ятника, тримаючись за палець художника. Постійні шанувальниці відполірували палець та начистили до блиску, тож він помітно відрізняється від решти пам’ятника.

Домінікани

Звісно, центральним об’єктом площі Музейної є величавий Домініканський монастир, який після проголошення незалежності України став храмом Пресвятої євхаристії УГКЦ. А в частині приміщень монастиря працює Музей історії релігії. В одному з найцікавіших львівських храмів у совіцькі часи відкрили музей історії релігії та атеїзму. Головним його експонатом був маятник Фуко, який поставили в центрі храму, а також велетенський макет, що показував тортури, до яких вдавалась середньовічна інквізиція. Однак усе минає. Звільнившись від радянського минулого, львів’яни змінили не лише назву, а й профіль музею. Нині тут зосередили увагу на історії релігії. А приміщення, в яких колись пропагували атеїзм, відійшли церкві.

Свічки дарують натхнення

Історія монастиря сягає в глибоку давнину. Його перша будівля постала ще у XIII — XIV століттях, однак, звісно, не збереглася. Сучасну споруду звели в середині XVIII сторіччя. Втім цю дату можна вважати доволі умовною, адже чимало робіт у храмі тривали згодом. Зокрема, 1865 року за проектом Юліана Захарієвича добудували дзвіницю, у 1905 – 1914 роках – відреставровано інтер’єр. Храмова споруда завжди була важливим архітектурним об’єктом, тож навіть за совіцьких часів, у 1956 -- 1958 роках, його реставрували. Загалом це пізньобароковий храм, який споруджували за проектом кількох зодчих, зокрема Яна де Вітте, Мартина Урбаніка, Христофора Мурадовича та Себастьяна Фесінгера, а фінансував будівництво великий коронний гетьман Юзеф Потоцький.

Свічкова ялинка

Нині площа Музейна є непоганим майданчиком для численних культурних заходів. На Різдво звідси стартує знаменита львівська хода звіздарів. Десятки, навіть сотні різноманітних різдвяних звізд: від мініатюрних, діаметром 30 сантиметрів, до велетенських, кількаметрових львів’яни несуть із площі Музейної на вулицю Федорова, звідти -- на Руську та площу Ринок і далі до майдану перед Львівською оперою, де встановлено різдвяну ялинку та дідух.

Ще однією цікавинкою площі Музейної є Львівська свічкова мануфактура, а напередодні новорічних та різдвяних свят і поготів. Саме тут відродили давню львівську традицію свічникарства. Щоправда, тепер свічки використовують не лише для освітлення осель, а й для того, щоб створити атмосферу свята. Завдяки творчій фантазії вони набувають неповторної естетики в оригінальних декораціях. Саме тому на замовлення свічкової мануфактури нещодавно п’ятеро студентів Львівської академії мистецтв створили з п’яти спеціально виготовлених 90-сантиметрових свічок міні-скульптури – зображення п’яти найвідоміших веж Львова, що є туристичним символом нашого міста «Львів відкритий для світу». Площа Музейна -- одна з тих, які відкривають Львів для світу.

Патріотичні свічки