Про що писали львівські газети у жовтні

2 жовтня 1946 року, «Вільна Україна»

Пам’ятник В.І.Леніну

В гарному скверику в центрі міста будується пам’ятник В.І Леніну. Ще в перший рік після визволення Яворівського району від німецько-фашистських загарбників населення міста вирішило вшанувати пам’ять творця і організатора нашої радянської держави. Місцевий скульптор тов. Водоп’янов, який працює тепер в обласних скульптурних майстернях взявся в скульптурі створити величезний образ вождя.

Знимка www.skyscrapercity.com (2)

5 жовтня 1946 року, «Вільна Україна»

Як «будують» гідростанцію в Буську

Ще в січні на річці Буг, поблизу районного центру, побували інженери з Львівського міжобласного тресту «Укрсільелектро» і разом з районним керівництвом вирішили саме тут будувати електростанцію. Був складений кошторис на спорудження греблі з підйомними щитами, канави довжиною в 120 метрів з водорегулюючими пристосуваннями, приміщення для гідротурбін потужністю в 120-140 кінських сил та генераторів в 80-100 кіловат. Проект взялись виготовити архітектурно-проектна контора «Львівпроект».

З весни на будівельній ділянці почалися земляні роботи та заготівля лісоматеріалу. Селяни з навколишніх сіл радо йшли на будівництво, нова електростанція стала справді народним будівництвом. Та творчої енергії у керівників району вистачило тільки на кілька тижнів. Як тільки почалися польові роботи про будівництво електростанції в районі забули. З заготовленого лісоматеріалу на будівельний майданчик завезли 20-30 кубометрів, а решта залишилася у лісі і його там розкрадають. Зовсім припинилися земляні роботи.

11 жовтня 1967 року, «Вільна Україна»

У Львівському обласному комітеті народного контролю

Суворе стягнення і грошове нарахування в розмірі 200 карбованців комітет наклав на директора Ходорівського заводу пральних машин т. Шварца. Це підприємство систематично не справлялось із своїми зобов’язаннями по кооперації. Так план постачання продукції Кам’янець-Подільському електромеханічному заводу виконано на 30 процентів, Ждановському заводу пральних машин – на 51 процент. Це викликає на підприємствах напруження в роботі, неритмічність.

Ходоровці допускають брак у виготовленні продукції, яку вони поставляють підприємствам за договорами. Лише за вісім місяців вони сплатили за браковану продукцію 1941 карбованець штрафу.

Знимка www.istpravda.com.ua

17 жовтня 1967 року, «Вільна Україна»

Вісім відписок

Колгоспник, інвалід першої групи Вітчизняної війни М.С.Коваль ще у жовтні 1960 року звернувся до Кам’янко-Бузького райвиконкому з просьбою допомогти йому купити у с. Сілці будиночок. У заяві Михайло Степанович підкреслював, що його стара хата «стала вже зовсім непридатною і скоро завалиться».

Кому-кому, а воїнові, який пролив кров за вітчизну, треба було в першу чергу піти назустріч – допомогти поліпшити житлові умови сім’ї. Але виконуючий обов’язки голови райвиконкому О. Новиков не вникнувши глибоко в суть справи, дав тов.. Ковалю таку казенну відповідь:

«Виконком районної Ради повідомляє вас, що колгосп ім. Шевченка не має можливості продати Вам цей будинок, так як він призначений для інших потреб…»

17 жовтня 1991 року, «За вільну Україну»

На золоті сидимо

Золото в Україні, золото в Карпатах, зокр5ма на Закарпатті… Скрізь уже знають, чекають, сподіваються (може й заживемо колись, а хоч діти наші?)…Та я не про золото, а про… мінеральну воду, якої в нас ой-ой! А в деяких кап країнах, з якими зараз інтенсивно беремо приклад, мінералку цідять на грами. Отак.

То коли ж наші владоможці зрозуміють, що вони сидять  у буквальному розумінні – на золоті, а з тої водички можна «наклепати» стільки доларів… Невже хтось із заїжджих підприємців перехопить у нас ініціативу? Гірко. А все впирається в будівництво одного-двох скляних заводів (сировина – сода і пісок), щоб виробляти склотару, попросту – пляшки в експортному виконанні. І… потік ешелонів за кордон. Горяни у ній ноги миють, на камені стоячи… Ото був би бізнес!

26 жовтня 1991 року, «За вільну Україну»

На брифінгу в обласній раді

Степан Давимука – перший заступник голови облвиконкому: основним питанням в економіці сьогодні є створення таких структур, які були б життєздатними в умовах рнку.

Прийнято рішення про створення на базі виробничого об’єднання “Сірка» регіональної асоціації виробників та споживачів сірки з центром у Львові. Її очолить Віктор Подолян. Асоціація об’єднає 38 підприємств з України, Прибалтики, Росії, Білорусії.

В облвиконком надходить інформація про вивезення за межі України військової техніки, планується вивезти з частин ПрикВО тактичну ядерну зброю. Уряд республіки надіслав телеграми командуючим округами, розташованими на території України, про недопустимість таких дій.

"У мене зараз вистачає часу, щоб допомогти формувати музейні збірки" – колекціонер Степан Давимука

Триває розмова зі львівським колекціонером Степаном Давимукою. Досі ми говорили про його колекцію екслібрисів та загалом про це неповторне мистецтво, яке останніми роками, на жаль, почало загасати. Під час бесіди Степан Антонович згадував також про поповнення музейних збірок творами сучасних українських художників та полотнами совіцького періоду. Вони не відповідали шаблонам офіційної ідеології, тому й місця в збірках державних музеїв їм не було. Відтак сьогодні у львівських музеях можна ознайомитися з творами польських, італійських, фламандських та інших майстрів пензля, а от повноцінної збірки українського малярства там немає. Щоб зберегти мистецьку спадщину того часу, об’єдналися не лише митці, а й науковці.

Бібліотека імені Василя Стефаника. Знимка lviv.ridne.net

Про неформальне об’єднання сучасних митців задля поповнення збірок львівських музеїв та бібліотек

Зараз ми створили неформальне об’єднання художників, науковців, яке дбатиме про поповнення музейних експозицій. Також починаємо збір графіки для фондів бібліотеки імені Василя Стефаника, де є мистецький відділ. Це книгосховище має велику збірку графіки, але в ньому бракує творів совіцького періоду, передусім тих жанрів, які не відповідали радянським уявленням про мистецтво. Тому звертаємось до художників та їх родин, аби допомогли зібрати таку колекцію. Графіка була популярна в совіцький період, однак зараз її практично замінила електроніка. Тому важливо зібрати все, що можливо, і передати бібліотеці, щоби зберегти цікаві зразки цього мистецтва

Крім того, в нас є картинна галерея і Національний музей імені Андрея Шептицького. За радянських часів до їхніх колекцій вибирали картини за критерієм ідеологічної цінності. Натомість інші жанри, як-от натюрморти, пейзажі, були поза увагою, і наші музеї їх не мають. Збірки музеїв післявоєнного періоду дуже бідні. Тому просимо художників, щоб вони виявляли ініціативу, громадську шляхетність і передавали свої кращі роботи до музеїв, особливо натюрморти, пейзажі, портрети. Вже готуємо нову експозицію Національного музею, яку виставимо у корпусі на вулиці Драгоманова. Чимало відомих львівських художників уже відгукнулись на нашу пропозицію, наприклад, дві картини передав Михайло Демцьо, одну -- Борис Буряк, кілька полотен передав Петро Сипняк. Потрібно знаходити збірки художників-емігрантів та передавати до наших музеїв, зокрема картинної галереї та Національного музею. Кілька збірок вже вдалось перевезти в Україну. Це має бути громадська акція, люди повинні проявити активність задля того, щоб зберегти унікальні зразки мистецтва для майбутніх поколінь. Я вже на пенсії, тож маю багато часу, щоб формувати сучасні збірки в музеях та бібліотеці імені Стефаника.

 

Львівська галерея мистецтв. Знимка mydim.ua

Про те, як в бібліотеці імені Василя Стефаника виникла проблема із передплатою зарубіжних видань

Моя співпраця з бібліотекою імені Стефаника розпочалась ще 1990 року. Коли був головою Львівського облвиконкому, до мене на прийом прийшла Лариса Крушельницька, яка очолила бібліотеку. У них тоді виникла проблема із передплатою зарубіжних видань. Вона розповіла, що навіть у роки німецької окупації бібліотека отримувала всі зарубіжні видання. Тоді мені вдалось знайти 60 тисяч доларів на замовлення цих видань. Таким чином дізнався про те, що у цій галузі є проблеми, й надалі намагався їх вирішувати. Ми почали активно співпрацювати, особливо, коли виникали проблеми передачі до бібліотечних фондів збірок зі США, Канади, Західної Європи, коли виникали їх перевезенням, розмитненням, я завжди допомагав вирішити проблеми, бо вважав, що необхідно зібрати те, що створювала наша діаспора, адже там було багато культурних, наукових центрів, які зібрали великі бібліотечні, мистецькі колекції, архіви видатних людей.

Національний музей у Львові. Знимка www.mankurty.com

Як наукова бібліотека імені Стефаника стала найбільшим зібранням україніки в світі

Тоді ми створили філію такої міжнародної організації, як «Сейбр-світло», яка розповсюджує книжки у світі. Її головою тоді був Ярослав Ісаєвич, виконавчим директором -- його дружина Ольга, людина дуже активна, жвава. Ярослав Ісаєвич дуже багато працював у західних університетах, читав цикли лекцій в Англії, США, Японії і мав змогу контактувати з власниками колекцій і переконував їх передати книги в Україну, в основному вони потрапляли у бібліотеку ім. В. Стефаника, у Національну бібліотеку ім. В. Вернадського. Тоді нам вдалось привезти багато україніки, якої за радянських часів не було в музеях. Таким чином наша бібліотека імені Стефаника стала найбільшим зібранням україніки в світі. І коли виникали проблеми, коли треба було викупити чи домовитись про передачу архівів видатних людей у бібліотеку, щоб їх зберегти, щоб вони не потрапили на чорний ринок і не розпорошувались, я так само брав у тому участь. Так збережено архів видатного історика Мирона Кордуби, в якому було тисячі листів видатних діячів культури міжвоєнного періоду, зокрема 104 листи Михайла Грушевського. Якщо на чорному ринку лист Грушевського коштує 2 -- 3 тисячі доларів, то уявіть собі вартість цієї збірки, яку нам вдалось викупити та передати бібліотеці. Там листи майже всіх видатних діячів першої половини ХХ століття: Дмитра Донцова, Івана Пулюя, нашого видатного фізика, який працював у Відні та Празі. Нам вдалося за активною участю колишнього директора бібліотеки Лариси Крушельницької і  Мирослава Романюка, який її очолює нині, зберегти архіви видатних людей.

«Моя збірка екслібрисів – найбільша в Україні», – колекціонер Степан Давимука (2)

Отож триває наша розмова з колекціонером Степаном Давимукою про екслібриси. Бесідуємо про те, як він почав збирати ці мініатюри, хто ще з відомих львів’ян захоплюється книжковою графікою.

Про те, як у Ленінграді продавали українську «націоналістичну» літературу

Власне, мій шлях до екслібрису дуже простий. Річ у тім, що ще на першому курсі в «Політехніці» я дуже цікавився книгами і активно їх купував. Попри те, що опановував технічну спеціальність, цікавився також історією та філософією і, звісно, книгами, які тоді забороняли. Часто бував у Ленінграді (тепер Петербург), де було багато букіністичних крамниць. Причому ціни на антикварні книги були смішними, наприклад, томик словника Брокгауза коштував 50 копійок, а всі 86 томів -- 45 рублів. Зараз ціна цієї збірки сягає 10 – 15 тисяч доларів. Там я придбав за 50 – 60 рублів тритомник «Императорская охота», який зараз коштує близько 100 тисяч доларів. Але в Ленінграді також було багато україніки, наприклад, там я придбав книги Грушевського, Яворницького, видання «Живописна Україна». Я тоді жив у гуртожитку і давав читати книги хлопцям. Потім приходило КДБ і забирало «націоналістичні» видання. А під час наступних поїздок до Ленінграда я компенсовував свої втрати.

Вся історія українського екслібрису в одній книзі. Знимка tempora.com.ua

Про те, як Степан Давимука почав колекціонувати екслібриси

Купуючи книги у букіністичних крамницях, я натрапив на екслібриси, деякі з них мене так вразили, що почав їх збирати. Спеціально відклеював із книг. Щоб зробити це правильно, потрібно дотримуватися певної процедури. Також за допомогою спеціальної печатки робив відтиск, тож екслібрис треба було вирізувати.

Мені допомогло, що зі студентських років був знайомий з багатьма відомими художниками: Володимиром Патиком, Любомиром Медведем, Борисом Буряком, Богданом Сорокою, Євгеном Безніском. Усі вони працювали і в жанрі екслібрису. Отож робили мені копії екслібрисів, які виготовляли на чиєсь замовлення. Врешті, про моє хобі знали всі знайомі, серед яких було багато книголюбів, і якщо вони натрапляли на екслібриси, то дарували їх мені.

Вже у роки незалежності вишукував людей, які мали тематичні колекції, та викуповував їх. Так до мене потрапила збірка відомого колекціонера екслібрисів, картин та ікон на склі Володимира Вітрука. Також я придбав колекцію Євгена Лазаренка, багаторічного ректора Львівського університету ім. І. Франка, українського історика Івана Крип’якевича. У кінцевому підсумку в бібліотеці Стефаника нарахували 9012 екслібрисів.

Є екслібриси, а є секслібриси. Знимка vsiknygy.net.ua

Про нові екслібриси, які поповнюють колекцію

Усю колекцію я передав бібліотеці. Звісно, навіть зараз мені друзі приносять екслібриси, однак уже не маю наміру формувати нову колекцію. Зібрав уже 100 нових мініатюр, але так само передам їх у бібліотеку. Так чинитиму і з наступними надходженнями.

Знимка svitlycya.com.ua

Про те, що Степан Давимука досі робив зі своєю колекцією екслібрисів

Якщо мою колекцію скласти у томи по 500 сторінок, то буде 20 томів, однак це дуже товстий папір. Колекцію зберігав у 15-ти паперових ящиках, вони дратували дружину, адже займали багато місця в хаті. Водночас вона розуміла, що це моє хобі, й навіть сама до нього заохочувала. Час від часу я витягував один із ящиків та переглядав. Колекціонеру подобається періодично перемацувати, переглядати свої надбання. Я не робив опису, однак завжди пам’ятав, що у мене є в колекції. Були деякі екслібриси у двох примірниках для обміну з іншими колекціонерами. Колекціонери дуже добре пам’ятають, що в них є і що хотіли би придбати. Вони часто обмінюються певними примірниками, це суттєво зменшує витрати на поповнення колекції.

Творець українських екслібрисів Стефанія Гебус-Баранецька. Знимка uk.wikipedia.org

Про те, хто з відомих львів’ян також колекціонує екслібриси

У Львові є чимало відомих людей, які так само колекціонують екслібриси, наприклад  історик та директор Інституту українознавства Микола Литвин. Щоправда, він захопився цим нещодавно, тож його колекція невелика. Є колекціонери, які збирають твори одного чи кількох художників. Зокрема, відомий львівський тележурналіст Василь Глинчак має збірку Стефанії Гебус-Баранецької. Сподіваюсь її викупити і так само передати бібліотеці імені Стефаника.

(інтригуючий початок див.:http://lvivreport.blogspot.com/2015/01/blog-post_20.html далі буде ще цікавіше)

«Екслібриси – річ інтимна», – колекціонер Степан Давимука

Про те, що Степан Давимука є пристрасним колекціонером екслібрисів, я дізнався випадково, коли у грудні 2014 року в Львівській національній науковій бібліотеці ім. В. Стефаника німецька сторона передавала раритетну книгу, яку вивезли в роки Другої світової війни (докладніше див. http://lvivreport.blogspot.com/2014/12/blog-post_11.html ). Працівники бібліотеки на запитання, які ще цікаві надходження за останній період у них були, згадали про колекцію з 9000 екслібрисів, які подарував колишній голова Львівського облвиконкому Степан Давимука. Звісно, такого факту я не міг оминути і вже через кілька днів був у невеликому кабінеті Степана Антоновича, де про його захоплення дізнався детальніше. З’ясував, що йдеться про унікальну збірку, адже це найбільша колекція в Україні. «Одного разу я задумався над її подальшою долею і зрозумів, що найліпше її подарувати бібліотеці», -- так пояснив свій вчинок пан Степан. Отож ми розмовляли про його колекцію, екслібриси, а також про те, як зробити, аби з нього брали приклад інші колекціонери та митці. Адже у фондах наших бібліотек та музеїв є величезні прогалини, там практично не представлено сучасне українське мистецтво.

Степан Давимука та директор бібліотеки імені Стефаника Лариса Крушельницька у момент передачі колекції. Знимка www.wz.lviv.ua (3)

Про те, чому Степан Давимука вирішив передати свою збірку Львівській національній науковій бібліотеці ім. В. Стефаника

Екслібриси я почав колекціонувати 1960 року, коли ще був студентом, відтак їх у мене зібралось близько 12 тисяч, щоправда, деякі були в дублях. Подарував колекцію Національній науковій бібліотеці імені Василя Стефаника не лише тому, що це найбільша книгозбірня Західної України, а й тому, що вона має відділ мистецтва, в якому є значне зібрання графіки, вже є екслібриси другої половини ХІХ століття, міжвоєнного періоду. Це спонукало до думки, що саме цій бібліотеці варто передати збірку, адже, увійшовши до великої колекції, вона становитиме унікальну збірку екслібрисів від другої половини ХІХ століття до наших днів. У моїй збірці дуже багато україніки, там представлено всіх художників і довоєнного періоду, і тих, які емігрували, екслібриси з різних держав: Росії, Польщі, Німеччини, Австрії, Словаччини, Угорщини. Але найбільше робіт українських художників. У моїй збірці можна також виокремити тематичні розділи, а саме: франкіану, шевченкіану, всі вони мають цінність. У бібліотеку я їх передав два роки тому. Відділ мистецтвознавства зробив опис колекції, систематизував її і кілька місяців тому ми офіційно підписали акт приймання-передачі. Є унікальні речі, є екслібриси, які мають надзвичайну мистецьку цінність, часом вони крупні, на цілу сторінку, багатосюжетні, мають складну композицію. Представлено всі жанри та стилі, всі техніки творення екслібрисів.

Про свободу творчості та інтимність екслібрисів

Хочу сказати, що це дуже інтимна графічна мініатюра. З одного боку, вона пов’язана з автором книги, художником, а з іншого – з колекціонером, який замовляє екслібрис. Водночас екслібриси належали до приватних колекцій, тому були поза системою впливу радянської політичної системи. Завдяки цьому екслібрис давав свободу творчості художникам, тому вони часом виходили за межі, які визначив режим. У цьому унікальність екслібрисів.

Про дослідження екслібрисів

Збірка, яку я передав бібліотеці, й далі є предметом дослідження, Ми задумали це зробити на доброму науковому рівні. Підсумком має стати монографія, присвячена моїй колекції. У Львові активно вивчали екслібриси ще у міжвоєнні роки. Перші публікації на цю тему з’явилися у Польщі у 90-ті роки ХІХ століття. Цікаві праці написано у міжвоєнний період. Зрештою, навіть у радянські часи, зокрема в 60 – 70 роки минулого століття, науковці не оминали увагою цей вид творчості. Підсумком цих досліджень стала монографія «Історія українського екслібрису».

Про те, як визначити цінність екслібрису

За двома критеріями. Найперше це залежить від того, хто був замовником, адже художник зважав на його смаки. Важливе також авторство. Наприклад, дуже багато екслібрисів зробила Ярослава Музика, вона була видатним графіком. Відомим автором екслібрисів була Стефанія Гебус-Баранецька. Власне, від особистих уподобань замовника та художника залежала цінність цього твору мистецтва. Траплялись геніальні речі. Злетом екслібрису можна вважати міжвоєнні роки. Екслібриси відображають дуже широку тематику, наприклад жартівливі, іронічні авторства Едварта Козака. Окрема тема -- еротика в екслібрисах, особливо популярним було зображення оголеної Музи, також є унікальні екслібриси, в основі яких -- зображення оголеної жіночої постаті. Водночас у мистецтві екслібрису відображено і серйозні теми – історії України, козацтва.

Про родові герби як основу екслібрису

Екслібриси набули поширення у 16 – 17 століттях. Зокрема, цей мистецький витвір мав гетьман Іван Мазепа. У мене є графічний відбиток портрета Мазепи і його екслібрис. Думаю, що початки екслібрису варто шукати у родових гербах. Річ у тім, що до середини ХІХ століття книги видавали з окремих зошитів. Замовник приносив їх у палітурну майстерню, де ці зошити прошивали та робили обкладинки. Замовники були дуже багаті, тому замовляли шкіряні палітурки. Найціннішою була жовто-коричнева шкіра з розписом, на якій назву витискали золотом. Отож тоді виникли суперекслібриси – їх ставили на обкладинці, це був відбиток із золотом. Такі книги 17 -- 18 століть коштують удвічі дорожче, аніж аналогічні без суперекслібриса.

Про багатих власників екслібрисів

Переважно власниками таких суперекслібрисів були князі, графи, королі. Наприклад, величезну бібліотеку і, звісно, власний суперекслібрис у формі родового герба мали графи Любомирські. Найбільшими колекціонерами книг у Європі були князі Чарторийські. Вони поповнювали колекцію з покоління в покоління. Величезну книгозбірню вони надбали завдяки своїм представникам у Європі, які їх купували. Окрім суперекслібрису, кожне покоління графів Чарторийських мало екслібрис. Якщо книга була особливо цінною, то екслібрис ставили у кутку другої сторінки. Зараз частина колекції Чарторийських є у Кракові, ще частина – у Львівській національній науковій бібліотеці імені Василя Стефаника. Коли графіка стала більш доступною, то суперекслібриси перетворились на звичайні екслібриси, які розміщують на третій сторінці видання. Натомість, якщо йдеться про печатку-екслібрис, то її можна ставити на якій завгодно сторінці.

Про злет екслібрису та втрату інтересу до нього

Екслібриси стали популярними у другій половині ХІХ століття, за австрійських часів, потім був злет цього мистецтва у міжвоєнні роки.  Інтерес до екслібрисів виявляли і тоді, коли Україна здобула незалежність. Однак останніми роками він помітно згас.

Про бібліотечні екслібриси

Звісно, в бібліотеках нині поширені переважно штампи, хоча раніше також були екслібриси, втім вони так само виконували роль індетифікації бібліотеки. Наприклад, такий екслібрис мала бібліотека Студіону – студентського товариства,  яке організував Андрей Шептицький. Також екслібриси мала Святоюрська бібліотека. Втім усі вони найперше відображали характер бібліотеки та її скерованість. Наприклад, бібліотеки монарших орденів були пов’язані з їхніми патронами. Однак часто екслібриси мали суто формальний характер, зокрема, екслібриси дитячих бібліотек вирізнялися зображенням матері й дитини.

(Далі буде ще цікавіше…) 

Бібліотека імені Стефаника отримала в подарунок колекцію екслібрисів

Колишній керівник Львівщини Степан Давимука виявляється також є пристрасним колекціонером, який захоплюється книжковими екслібрисами. Втім свою колекцію він не ховає від стороннього ока. Навпаки, нещодавно він подарував понад 9000 екслібрисів Львівській науковій бібліотеці імені Василя Стефаника – про це розповіла завідувач відділом рідкісної книги бібліотеки Ольга Колосовська. За її словами це один з найцінніших подарунків, які отримувала за останній час книгозбірня. Переважно бібліотеці дарують свої книги сучасні автори.

Окрім Степана Давимуки надзвичайно цінне поповнення у фонд рідкісної книги надійшло з Німеччини. За рішенням спеціальної україно-німецької комісії з повернення культурних цінностей німецьке посольство передало в бібліотеку книгу християнського проповідника Антонія Жан-Жака «Святі промови виголошені за різних нагод», яка була видана 1771 року у Стратсбурзі.

Унікальність цієї книги полягає у тому, що це прижиттєве видання Антонія Жан-Жака, який свого часу був одним з найвідоміших проповідників, зокрема він славився тим, що свої проповіді записував одразу не редагуючи і потім видавав їх окремими збірками. Книга зберігалась у селі Бортники Жидачівського району – саме там у 1944 році її знайшов один із солдатів вермахту який передав її бібліотеці у Німеччині. За словами завідувача відділом рідкісної книги Ольги Колосовської попри давній вік видання є у хорошому стані, ну а сама акція є актом доброї волі німецької сторони.

Зауважимо, що бібліотека імені Стефаника отримала цей подарунок не випадково, адже це найбільша книгозбірня західної України – лише у відділі рідкісних книг тут зберігається 120 000 стародавніх видань найстаріше з яких датується 11 століттям, ну а загалом фонди бібліотеки складають 8 млн. одиниць зберігання.