Російська окупація Львова. Перше знайомство

Продовження розмови з львівським істориком, кандидатом історичних наук Олегом Павлишиним про російську окупацію Львова 100 років тому (Поч. див. тут: http://lvivreport.blogspot.com/2015/04/blog-post_94.html Далі буде цікавіше)

Як австрійці здали Львів росіянам 

Росіяни увійшли до Львова 4 вересня 1914 року і відбулось це загалом дуже спокійно. Спочатку з міста виїхали всі австрійські чиновники, також місто покинула армія, залишились тільки службовці магістрату. Росіяни підійшли до міста із східного напрямку – президент міста вийшов на Личаківську рогачку де зустрів представників російського командування і передав їм ключі від міста. Спочатку до Львова заїхав російський розвідувальний автомобіль – їхні офіцери переконались що у місті не залишилося австрійських вояків і після того російська армія промарширувала містом без зупинки – з Личаківської на Городоцьку. У Львові залишився тільки гарнізон, натомість основне угрупування росіян вирушило на Городок переслідувати австріяків. Урочистої зустрічі росіян не було попри те, що у Львові були москвофіли. Оскільки в місті не було боїв, то відповідно не було й руйнувань. Основна битва була вже далеко за містом, біля Городка, через що увійшла в історію під назвою Городоцька битва. Бої були в районі Янова, сучасного Яворівського полігону, на ріці Верещиці. Адже завдяки болотистій місцевості там були добрі можливості для оборони.

Ось так закінчився шлях окупантів. Пам'ятник солдатам російської армії, загиблим в роки І Світової війни. Знимка relicfinder.info

Про антисемітизм в російській армії

Російська армія вважала що увійшла сюди назавжди, тож вони були переконані, що йдеться про приєднання Галичини до Росії. Саме тому російське командування намагалось справити добре враження. Втім практично одразу стало зрозуміло, хто в Галичині є її ворогом, адже російське командування не лише намагалось побороти австрійські звичаї, а й український рух який тут був добре розвинутий.

Також серед тих, хто опинився під загрозою опинились і євреї, вони боялись антисемітських настроїв. І варто сказати, що російська пропаганда зразу дала для цього грунт, адже в агітках, які вони розповсюджували, казали, що вони прийшли звільнити від німців та жидів. Натомість галичан вони вважали частиною єдиного російського народу, який «наконец сможет воссоединится». Євреї розуміли, що у цій ситуації їх нічого доброго не очікує, тож вони найбільше страждали. 

Про те, як вслід за російською армією в Галичину потягнулись російські купці 

Натомість польські поміщики швидко зав’язали нормальні стосунки з новою владою зрозумівши що ніхто їхніх маєтків відбирати не буде. Щодо підприємців, торговців, то вони дуже швидко зрозуміли, що треба починати ділові стосунки з Росією, відповідно тут одразу з’явились російські купці. Однак у тому, що економіка почала швидко переорієнтовуватись на Росію був передусім об’єктивний чинник, адже старі зв’язки з австрійськими територіями були втрачені, натомість місто мусіло жити, мусіла розвиватись економіка, торгівля. Іншого варіанту, ніж торгувати з Росією у цьому випадку не було.

Вояки "Дикої дивізії" безчинствували на Бойківщині. Знимка topwar.ru

Про те, чи були руйнування пам’яток культури

Ситуація була у кожному випадку індивідуальною, хоча звісно під час війни об’єктивно виникає загроза руйнуванню цінних пам’яток. Втім російська армія передусім намагалась нищити артефакти, які були пов’язані з українським рухом. Дуже часто йшлося про те, що солдати зайнявши якийсь старовинній палац просто пускали книги, які там були на розпал, нищили цінні речі не усвідомлюючи їх справжньої вартості. Це призводило до скандалів, один з них спалахнув коли в Галичину приїхали журналісти з держав – членів Антанти. Перед ними виступив відомий польський діяч Олександр Чоловський, який розповів, що російська армія руйнує пам’ятки. Оскільки така інформація дискредитувала російську армію, то її керівники дали вказівки підлеглим слідкувати за поведінкою своїх солдат, аби ті не нищили цінних речей.

Насправді найбільші руйнації відбувались там, де проходили бої, наприклад на Поділлі, натомість в інших районах їх було помітно менше. До того ж російська армія була добре оснащена зброєю і була добре забезпечена продовольством. Саме ця обставина дозволяла росіянам допомагати селянам продуктами, адже через війну ті залишились без запасів харчів, поля були понищені. Також австріяки перед відступом забрали до війська чоловіків, які могли носити зброю, тож працювати в полі не було кому. Натомість у росіян можливості мобілізувати галичан до війська вже не було. І ще одна обставина – і на Галичині, де росіяни були менше, і на Поділлі, де вони були довше, на час їхнього перебування ніхто не платив податків – стара фіскальна система зруйнувалась, а нової вони не встигли запровадити. Звісно це покращувало громадську думку про них. У цілому росіяни, особливо коли розгортався їхній наступ намагались поводити себе цивілізовано, відповідно до умов Гаагської угодти, яка регламентувала стосунки на окупованих територіях, змушуючи окупанта до гуманної поведінки. Проблеми виникали в районі Карпат, особливо Самбірському та Старосамбірському районах де була розквартирувана Дика дивізія, яка складалась з осетинів та чеченців – саме вона найбільше вдавалась до безчинств.

Унікальна пам’ятка: законсервоване житло довоєнного фабриканта

Помешкання львівського промисловця чудом зберегло свій вигляд столітньої давності.

На території одного з хлібокомбінатів Львова у майже первозданному стані зберігся дім колишних власників заводу, родини єврейських фабрикантів Аксельбрадів. Будинок збудований на початку 20 століття.  Внутрішній вигляд будівлі залишився практично незайманим, включаючи навіть деякі деталі умеблювання.

Варіантам вдалося проникнути всередину та оглянути унікальну пам’ятку елітного помешкання до-радянського Львова.

На жаль, доступ до будинку залишається закритим, оскільки на територію підприємства можуть потрапити лише працівники.

Причина, через яку будинок та його інтер’єри не зазнали руйнувань чи змін, дуже проста. Коли приватне підприємство перейшло до рук радянської влади і набуло статусу соціалістичного виробництва, шикарні приміщення, в яких до того проживав власник з родиною, віддали заводському партійному осередку. Тут лише час від часу проводилися урочисті засідання, а більшість часу у стінах дому нічого не відбувалося. Тож, експлуатація будівлі була мінімальною. Ні паркет чи плитка, ні ліпнина, дверні ручки чи вікна чи інші елементи інтер’єру не виходили з ладу і не потребували заміни.

Втім, важливо також, що будівлі вдалося щасливо пережити лихоліття війни. Очевидно, коли завод працював на німців, усе помешкання віддали високому начальству, яке не бачило потреби у переоблаштуванні дому.

Будинок має два фасади. Один, прикрашений дрібними декоративними елементами виходить на вулицю, однак, не має входу. А другий фасад, “для своїх” дивиться на внутрішній простір підприємства та має парадний під’їзд і чорний вхід для прислуги. Сюди також виходять балкони. Таким чином, мешканці користувалися максимальною приватністю.

Будинок поділяється на дві частини - в одній, скромнішій жила прислуга, а в іншій розміщувалася родина власника. Основні апартаменти Аксельбрадів розташовувалися на другому поверсі над парадних входом.

Сьогодні будинок практично не використовується. Урочисті засідання вже не проводяться, а нового застосування дирекція заводу поки не підібрала. 

Андрій Бондаренко

http://www.varianty.net/22886-unikalna-pamiatka-zakonservovane-zhytlo-dovoiennoho-fabrykanta

Від «ЛР»: За інформацією «Вікіпедії» у цьому репортажі мова йде про паровий млин фірми «Д.Аксельбрад і син» який знаходиться за адресою вул.. Богдана Хмельницького, 88. зараз у цьому приміщенні працює львівський хлібокомбінат N1

Жиди чи євреї?

В українсько-єврейських, чи то пак українсько-жидівських відносинах є один дражливий момент -- вживання слів «єврей» чи «жид». В Україні домінує узвичаєна в Росії самоназва «євреї», натомість слово «жид» представники цієї нації вважають образливим. І куди нам подіти тоді цілі томи Івана Франка та інших українських класиків, які не вживали слова «єврей», однак їх ніхто не підозрює в антисемітизмі. З іншого боку, слово «жид» таки не повернулось у позитивному сенсі в українську мову. Отож продовжуємо бесіду з моїм гостем, відомим юдейським діячем Мейлахом Шейхетом про дражливі питання українсько-єврейських відносин.

www.varianty.net

Про євреїв та жидів

На Галичині зараз переважно живуть євреї радянського походження, яких слово «жид» ображає. На жаль, у перші роки української незалежності це слово доволі активно вживали в антисемітських статтях, тож ефект тільки посилився. Я, наприклад, це слово не вважаю образливим, оцінюю його залежно від контексту. Наприклад, образливою є назва «Жидівська кнайпа під Золотою Розою». Насамперед більшість євреїв слово «жидівська» сприймають негативно, окрім того, воно поєднано з назвою культової споруди – синагоги, яка знаходилась неподалік. У Львові ніхто ніколи не поєднав би назву ресторану з назвою церкви, натомість щодо іудейської святині – це, виявляється, можна. До того ж це синагога з надзвичайно трагічною історією, де загинула частина львівської єврейської громади, яка там переховувалась від нацистських погромів. Натомість маємо ресторан, де кожен може сфотографуватись у капелюсі з приклеєними до нього пейсами. Це нагадує музей знищеного народу, який Гітлер мав намір відкрити в Празі. Так, мене сприймають як типового юдея, однак я живу як юдей, мене люди на вулиці вітають словом «Шалом», і мені це приємно.

Про «7-40», що грають на всіх українських весіллях

У наших культурах багато спільного, часто межа є непомітною. Наприклад, єврейські танці сприймають як українські. Зокрема, «7-40», що грають на всіх українських весіллях. Колись до Львова приїжджав відовий єврейський співак та фольклорист Майкл Прайслер, який працює в інституті ІВО у Нью-Йорку. Він збирає культуру мовою ідиш. Ще на початку 90-х  років він приїхав до Львова, ми з ним потрапили на концерт українських пісень, і він, слухаючи деякі пісні, підспівував мовою ідиш. Можливо, це були єврейські пісні, які колись переклали українською, а, можливо, і навпаки, однак це свідчить про тісний зв'язок між нашими культурами.

Про єврейські написи на Успенській церкві

Це, напевне, пов’язано з часами перших християн, які були юдеями. Коли йдеться про духовність, кожен сам шукає шлях до Бога. Я не є істориком сакральних споруд, а християнських поготів, тому не можу відповісти на це питання. Чому на фасаді Успенської церкви у Львові є написи єврейською, мають відповісти фахівці.

Про відродження ідиш

Мовою ідиш створено великий скарб культури, релігії та філософії. Відтак, коли зникла ця мова, для значної частини людства ці надбання перестали існувати. Держава повинна підтримувати процес відродження такої мови, від неї залежать всі гуманітарні процеси в суспільстві. Ідиш не може сам відродитись, бо живе лише в середовищі релігійних юдеїв. Пані Ірина Калинець казала, що ми повинні бути вдячні юдеям за те, що вони зберегли Закон, і в цій площині ми є певним зразком безумовного дотримання Старого заповіту, тобто Тори. І навіть коли йшли в газові камери, євреї не відмовлялись від основних цінностей, а це впливало на решту суспільства.

Про кошерне харчування

Багато старих галичан не їдять молочні страви разом з м’ясними і мають для них окремий посуд. Ніколи українці та поляки не будуть їсти страву, поки її добре не пересолять щоб не було крові. Тож дехто замислюється: «Може, ми юдеї». Але це пов’язано зі здоровим способом життя, бо одні ферменти виробляє молоко, інші м’ясо, і разом їх не можна їсти. Візьміть будь-які рецепти здорового харчування -- Шелтона чи Поля Брега. У них ті самі принципи. На Заході я харчуюся в кошерних кафе. Туди приходять багато людей, не лише юдеїв, адже там недорога їжа. Тому нас так ображає, що в Жидівській кнайпі треба торгуватись за вартість їжі. У нас такого немає. кошерна їжа свіжа, різноманітна, там багато овочів, це здорова їжа

Чому у Львові немає кошерного ресторану та кошерного бізнесу

У нас нема де його відкрити, ми -- не власники, ми навіть місце для молитви мусимо орендувати. Тож, незважаючи на те, що у Львові є багато єврейських пам’яток, в місті немає умов для того, щоб сюди могли приїхати євреї. Крім того, тут бізнес не є кошерним – можна вкласти гроші і втратити їх в один день. Євреї не люблять бізнесові схеми, обманювати, призводити до втрати грошей. Юдеям це заборонено.