Замок з куріпками

На жаль, куріпок мені так і не вдалось побачити. Власне кажучи про них я дізнався, коли блукав замком у Старому Селі. Навіть не замком, а залишками колись найбільшого українського замку, що датується кінцем 16 століття та належав славному роду князів Острозьких та збудований за участі Амвросія Прихильного. Залишками нашої історії, які розташовані на відстані якихось 10 км. від межі міста Львова. Якщо у вас є машина, ця подорож займе не більше 15 хвилин, якщо рахувати від Старого Сихова, якщо залізницею чи «маршруткою» -- трохи більше, у будь якому разі, якщо ви не плануєте смажити в замку шашлики на мангалі, то вирушивши з міста близько 9-ї години ранку, до 13-ї години можете повернутись у рідні пенати з чудовим настроєм та новими враженнями. Фінансові затрати при цьому є мінімальними.

Отож вранці для подорожі я вибрав потяг Львів – Ходорів: його основна перевага ще й у тому, що він у Львові робить кілька проміжних зупинок – вулиця Городоцька, вулиця Коновальця, вулиця Зубрівська – залізничні платформи, які залишились від колишньої міської електрички Львів – Сихів. Потяг цей, зауважу, користується чималою популярністю у львів’ян – вже до станції Сихів у ньому не залишається вільних місць. Більшість пасажирів – пенсіонери, які не платять за проїзд, щодо решти – цілком респектабельна пані, яка сиділа поруч зі мною простягнула контролерці 5-гривневу купюру – та їй пробила квиток до Давидова. Звісно, Давидів та проїхала, а що вона пояснювала контролерам далі – не знаю, адже Старе Село – це наступна станція.

Щоб остаточно розібратись з потягом – квиток до Старого Села коштував 6 гривень. Дурити контролершу на таку суму якось не випадає. Отож потяг перетинає межу Львова, та чимчикує далі на південь. Що впадає в очі – невеличкі ставки Давидова. Здебільшого доглянуті, хоча подекуди – вкриті ряскою. За Давидовим невеличка зупинка «Платформа 22-й кілометр», далі ще 5 хвилин і потяг починає гальмувати в акурат навпроти старовинного замку – це і є мета нашої подорожі. Від залізничної станції Старе Село до замку – якихось 150-200 метрів. Простую добре витоптаною стежкою, якою зустрічаю двох кіз – місцеві селяни важають, що поруч із колією для цих рогатих створінь найкраща паша. Заодно тут можна бачити еклектичний пейзаж – на передньому плані залізничні стовпи, на задньому – величавий старовинний замок. І байдуже, що йдеться про його руїни.

Звісно, можна обійти замок по периметру, це займе трохи більше часу, але зате увійти на його територію через парадні та, водночас, єдині ворота. Але обходити замок нема часу, до того ж мою увагу приветають проломи в міцних мурах – власне через них так само трохи пригнувшись потрапляю всередину замку. Точніше – колишні кімнати князівського замку. Я не знаю, хто тут жив 300 років тому – князі Острозькі чи їх прислуга, які драми та трагедії розігрувались тут в минулі століття, але завершилось все печально – замість стелі наді мною синє небо з хмарками, трохи нижче, на висоті другого, або ж третього поверху – високі дерева, що поросли на цих середньовічних мурах. Власне з цієї позиції, підійнявшись на другий ярус замку (це єдине місце, де можна без особливих зусиль підійнятись на другий ярус) оглядає панораму Старосільського замку.

А він і справді вражає своїми розмірами, навіть якщо його порівнювати з замком Жолкєвських у Жовкві. Тут не те що полк – дивізію можна без проблем вишикувати. Втім у ті часи такого поняття, як дивізія ще не було – все мірялось полками.

Цікаво, скільки часу треба витратити, щоб обійти замок по периметру? Але це, мабуть не вдасться. І справа не лише у його величезній площі – сьогодні неділя, тож часом я не лімітований. Майже все подвір’я дбайливо скошене – можливо сільська рада постаралась, а ось по краях, поруч з мурами трава залишилась невикошеною. А ось до мене простує якийсь старший чолов’яга – можливо він розповість щось цікаве про цей замок. Чоловік і справді виявився так би мовити місцевим самодіяльним екскурсоводом. Вуйко не відзначається доброю дикцією, однак охоче показав усі закамарки замку. І хоча мені здавалось, що тут відкрита територія, тож від мого ока ніщо не сховалось, все виявилось не так. Але найперше з’ясувалось, що трава тут скошена наперердоні святкувань, які тут відбудуться до Дня Незалежності. «На жаль скосили забагато, адже тут не так давно поселилась зграя куріпок, вони в тій траві ховаються. Не знаю, чи не сполошились вони тепер» -- розповів чоловік. Зізнаюсь чесно, такого повороту в долі старовинного замку не чекав. Можливо, таки і справді сполошились, бо цих сірих пташок я так і не побачив.

«Цей замок колись був набагато вищий, тут один поверх пішов під землю» -- з тими словами мій екскурсовож повів мене в один з кутків подвір’я, де між травою виднілось величезне провалля – колись то були княжі покої вочевидь. Тепер колишня середньовічна розкіш добряче засипана всіляким мотлохом – «то свої смітять, туристи в основному прибирають» -- розповів чоловік. Треба визнати, що саме подвір’я замку є загалом чистим, лише подекуди тут можна зустріти сліди перебування людей. «Тут навіть ночують, переважно приїжджають кияни, з-за кордону приїжджають поляки та французи. Знаєте, у Франції дуже багато замків» -- продовжував. А ще кілька років тому тут робила зйомки Руслана – тоді вона заплатила за зйомки 5000 гривень, і за ці гроші вдалось тут дещо відремонтувати. А ще колись тут були підземні ходи, які вели до самого Звенигорода – цими ходами, мовляв скористався і гетьман Богдан Хмельницький – ось таку легенду я почув від цього пана. Чи це правда – не знаю, як то кажуть, за що купив…

На завершення невеликої екскурсії вуйко попросив кілька гривень: «Я не пияк якийсь…» -- «Та ні, ви ж провели мені гарну екскурсію, тож заробили чесно».

Хоча замок у Старому Селі зовсім близько від Львова, йому таки не пощастило – хоча сюди й приїжджають туристи, однак туристичною меккою він так і не став – інших екскурсантів я у ньому так і не застав, хоча справа була в неділю. Кілька років тому один відомий львіський підприємець пообіцяв вкласти у нього 100 млн. грн. Не знаю, звідки той підприємець планував брати такі гроші, але оборотів його піцерій вистачило лише на те, щоб купити сітку, якою вкрили мури та кілька разів викосити траву. Втім з останнім тутешня влада і без допомоги інвесторів справляється.

Отож я потрапив у замок так би мовити з «чорного» ходу, а покидав через парадний. Замість куріпок під замковим муром порпалась сім’я свійських курей – півень, який гордовито підіймав час від часу голову та чимала курка. Гарему з ним чомусь не було. Отож я пройшов кілька десятків метрів немощеною сільською вулицею яка вивела мене на асфальтований гостинець. До речі, цю ділянку дороги місцева влада довела до пуття не так давно, а ще з вікна потягу я бачив, що тут вже взялись за наступну ділянку дороги.

Отож вийшовши на гостинець зауважив невеликий сільмаг, а поруч з ним, у тому ж будинку розташувалось  кафе. Знаєте, звичайне сільське кафе, без особливих витрибеньок, розраховане на місцевих хлопів, які зайшли сюди перехилити чарку-другу, або ж випити гальбу пива. При цьому чисте та акуратне. На жаль, кухня з огляду на ранній час (близько 12 години) ще непрацювала, однак барменша хутко послала свою помічницю в магазин за хлібом, аби зробити канапки. Щоправда судячи по ціні квасу – 8 грн за гальбу, ціни тут цілком демократичні. Як з’ясувалось у вихідні маршрутка тут ходить раз на дві години. Втім, якщо ви таки не встигли на маршрутку, то цей час можна заповнити більярдом – 36 гривень за годину. У мене вистачило часу лише на гальбу квасу – за деякий час з-за повороту виїхав зелений «мерседес» -- розвалина, яку колись напевне витурили з львівських маршрутів, тож тепер вона доживає свого віку на приміських маршрутах. Старе Село для цього автобуса є лише проміжною станцією, тож цілком ймовірно, що заплативши 7 гривень вам доведеться стояти (Мені пощастило більше, однак вже за декілька хвилин салон був заповнений майже під зав’язку). Втім нарікати на малокомфортну їзду якось не випадає – менш ніж за 30 хвилин автобус попетлявши приміськими дорогами зупинився на кінцевій зупинці АС-5 на вулиці Зеленій. А в мене про розкоші Старого Села залишилась пам’ять у вигляді фотознимок. Туди ще хочеться повернутись. 

Замок у Старому Селі та його околиці – колишній блиск та сьогоднішні злидні 

Топ-9 місць Львівщини, де варто провести вихідні

3. Врешті ми добрались до трійки найцікавіших, на нашу думку туристичних міст та місць Львівщини. На третьому місці у нашому рейтингу пара Золочів – Гавареччина.

Звісно, головна принада Золочівщини – Золочівський замок. Як і Жовківський замок він, свого часу був власністю королів Речі Посполитої Собєських. А будь-який королівський замок не терпить поспіху. Надто, коли в ньому є Китайський палац. А це одразу нагадує про чайну церемонію з усіма її ритуалами. Одне слово, коли ви вже потрапили у Золочів, то краще вже нікуди не поспішати та добре обдивитись це невелике, але симпатичне місто. Адже крім замку тут ще є Церква Воскресіння Христового (17 ст.), костел Вознесіння Господнього (18 ст) та низка інших пам’яток.

Золочівська твердиня. Знимка rk-ukraina.com

Як у туристичному місті у Золочеві є де зупинитись на ніч. Тут є і готелі, і ресторани. Наприклад, один з готелів розташований за якихось 500 метрів від центру міста і має 14 номерів. Щодо харчування, то тут є власний ресторан на 200 місць з українською та європейською кухнею – чотири зали, причому 2 з них – малі, так що почуватиметеся затишно.

А вже наступного дня ви матимете багатий вибір. Наприклад, поїхати у невеличке село Гавареччина.

Центр керамічного промислу -- Гавареччина. Знимка uk.wikipedia.org

Власне основна принада цього села – чорна задимлена кераміка. Це унікальна можливість побачити як шматок глини перетворюється у філіжанку чи глечик.

2.Донедавна Самбір не мав статусу туристичного міста. Однак у місті направду велика кількість пам’яток, добре сполучення зі Львовом і непогано розвивається інфраструктура гостинності. Тож зараз це одне з найцікавіших міст для подорожувальників. Саме тому, на нашу думку, Самбір разом із селом Кульчиці цілком заслуговує на друге місце у нашому рейтингу.

Місто закоханих -- Самбір. Знимка lyoshko.livejournal.com

Самбір можна назвати містом закоханих – саме тут, у церкві Різдва Пресвятої Богородиці знаходяться мощі святого Валентина. Тож одного цього достатньо, аби спеціально приїхати до міста на Дністрі. Але насправді у Самборі можна провести більше часу – пам’яток архітектури тут вистачає. Оглядини міста все ж варто розпочати з підйому на міську ратушу. Єдине, що ви звідти не побачите – це підземні ходи, які починаються з ратуші. Однак чи є вони насправді – невідомо, адже це – одна з міських легенд. А ще Самбір – це місто, де народився геніальний український режисер Лесь Курбас. Щоправда він провів тут тільки перші місяці свого життя, однак самбірчани пишаються своїм земляком – у помешканні, це трапилась ця визначна подія працює музей режисера. Увечері у місті можна відвідати концерт органної музики. Насправді Самбір вартує того, аби там провести вихідні – аби не поспішати до Львова можна зупинитись у центрі міста в готелі «Імперіал». Як і у більшості галицьких міст у Самборі ви не залишитесь голодними. Наприклад поїсти можна у ресторані «Каштан», який знаходиться у центральному місткому парку. Втім, якщо дозволяє час, то тему обіду можна поєднати з… відвідинами зоопарку. Щоправда для цього доведеться все ж виїхати за межі Самбора у сусіднє село Стрілковичі де є ресторан «Гостинний двір». Тут вас не лише смачно нагодують, а й покажуть страуси ну ферму та міні-зоопарк, оскільки власник цього закладу є водночас і власником звіринця.

"Попереду -- Сагайдачний" -- батьківщина гетьмана Кульчиці. Знимка iloveukraine.com.ua

А вже наступного дня сміливо вирушайте у село Кульчиці – батьківщину гетьмана Івана Сагайдачного.

1. А лідером нашого рейтингу, поза сумнівом є ідеальне місто Жовква. Ця фраза вжита не випадково, адже свого часу воно будувалось як ідеальне місто. Про те, чому варто приїхати у Жовкву довго розписувати не будемо. Скажемо тільки, що за кількістю пам’яток архітектури у Львівській області вона поступається лише Львову. Ну а щодо якості цих пам’яток, то найпереконливішим є той факт, що одна з них – церква святої Трійці - увійшла до Списку Світової Спадщини ЮНЕСКО. Втім, найбільше туристів приваблює все ж не вона, а Жовківський замок – колишня резиденція польських королів. Ну а навколо нього – чимало інших пам’яток архітектури. Тобто подивитись у Жовкві є на що.

Ідеальне місто Жовква. Знимка tsn.ua

Звісно, можна повернутись увечері до Львова, адже це якихось 25 кілометрів. А можна і залишитись на ніч в готелі - тут є навіть тризірковий (ціна 2-місного номера близько 300 грн). Щодо харчування – звісно, це можна зробити в обидвох названих готелях, де є власні ресторани. Однак є й інші варіанти, наприклад кафе. До речі, у Жовкві місцева Укоопспілка випускає газовану воду у старих совіцьких пляшках – «Дюшес» та інші пам’ятні з дитинства смаки. 

У Крехові немає суєти. Знимка ua-travel.info

Ну а вже наступного дня, як ви відпочинете у Жовкві, варто завітати у Крехів. Звісно для того, щоб побувати у місцевому монастирі.

Oкремо ми вирішили винести одну з найцікавіших пар містечок Львівщини для відпочинку – Олесько та Підгірці. Якщо у всіх інших парах чітко зрозуміло, яке місто ставити на перше місце, а яке – на друге, так би мовити в доповнення, то тут є проблема – Можна спочатку гайнути в Олесько, а потім у Підгірці, а можна і навпаки. І там, і там є чудові замки. 

Олеський замок тривалий час був одним з основних символів Львівщини.

Неприступна твердиня Олеський замок. Знимка 101km.co.ua

Обома замками опікувався вже покійний Борис Возницький, який, на жаль, не встиг довести Підгорецький замок до такого ж блискучого стану, як у випадку з Олеським. Можливо, тому, що Олеським замком він зумів зайнятись набагато швидше. Підгорецький замок, між іншим, можна бачити в окремих сценах улюбленого фільму «Дартаньян і три мушкетери». Щодо харчування, то можна сміливо вирушати в Олеський замок - у замку працює ресторан «Гридниця». Власне, Олесько з Підгірцями сміливо могли б претендувати на перше місце, якби не одне прикре але: нам так і не вдалось знайти ані в цих населених пунктах якогось бодай більш-менш пристойного готельчика. Якщо у вас є автомобіль – це не буле проблемою, натомість, якщо ви не маєте власного транспорту, то дорога може забрати досить тривалий час.

Підгірці Знимка mydim.ua

http://kava.lviv.ua/ua/article/5619/~top-9-mist-lvivschyny-de-varto-provesty-vykhidni