Легенди львівських рогачок

Є слова та поняття, які притаманні для Львова, ті, про які співають «Тільки у Львові». Наприклад, Рогачка – так зветься дільниця, яка розташована на перехресті вулиць Богдана Хмельницького та Волинської. Це перехрестя і справді нагадує рогач, і це пояснення можна було б прийняти, якби в літературі про Львів постійно не знаходив згадки про інші рогачки, які колись були у Львові – Клепарівську, Личаківську, Стрийську. Втім остання вулиця спочатку змією піднімається вздовж межі Стрийського парку і далі прямою стрілою йде аж до межі міста – перехресть подібних за формою на рогач на ній не має в принципі. Зрештою, якщо пам’ять про Жовківську рогачку, з якої я розпочав свою оповідь таки збереглася і ця назва доволі активно вживається у побуті львів’ян, то стрийська рогачка як явище відійшла у минуле. 

Залізничний райвідділ поліції (у народі також 7-ме відділення) -- єдине приміщення рогачки, що збереглося. Знимка ua.112.ua

З’ясувати це питання я спробував у відомого львовознавця Ілька Лемка. Отож найперше ми спробували розібратись з етимологією цього слова та історією їх виникнення. Як відомо середньовічний Львів був оточений фортечними мурами які водночас позначали і межі міста. Втім мури мали один суттєвий недолік – вони стримували розвиток міста, тож 1777 розпочалась їх ліквідація. Однак з ліквідацією міських мурів постала інша проблема – адже за ввіз товару до міста слід було платити мито. Таким чином на зміну міським мурам прийшли рогачки – які позначали вже нові міські межі, стояли на основних дорогах, що вели до Львова. Фактично це були блок-пости, якщо говорити сучасною мовою які виконували дві функції – митниці та поліцецького відділку, фактично вони були попередниками сучасних райвідділів міліції. Кожна рогачка мала власне приміщення – деякі з них навіть збереглися, але про це згодом. І тепер цілком зрозумілим є саме слово, яке походить від слова рогач – тобто захисна споруда, засіка, блок-пост. До речі в Росії подібні функції виконували застави, які знаходились на околицях великих міст. 

Якщо говорити про Львів, то загалом у нашому місті було 7 рогачок: Личаківська, Янівська, Клепарівська, Жовківська, Личаківська, Сихівська та Стрийська. Щоправда тут постає питання – що заважало тодішнім контрабандистам об’їхати рогачку та в’їхати до Львова польовими дорогами – можливо справа була у тодішньому бездоріжжі, коли іншого варіанту, аніж користуватись так би мовити шосейним шляхом не було. 

Розворотне кільце трамваюN2. Поруч із них знаходилась Личаківська рогачка. Власна знимка

У першій половині ХІХ століття рогачки перестали відігравати функції митниці, однак тривалий час за ними залишались поліційні функції. І лише після 1939 року із утвердженням совіцької влади втратили і цю функцію – нова влада спиралась на мережу райвідділів, які були організовані вже на інших засадах.

А тепер поговоримо про рогачки, які існували у Львові. Найдавнішою та найцікавішою з поміж них є Городоцька. Спочатку вона знаходилась приблизно на перетині сучасних вулиць Городоцької та Тобілевича, однак згодом її перенесли трохи далі і на карті 1931 року вона вже позначена на вулиці Городоцькій, 126. Найцікавіше – цей будинок чудово зберігся і навіть використовується за своїм безпосереднім призначенням – це Залізничний райвідділ міліції. Совіцька та українська влади у цьому випадку нічого не змінили, справа напевне у винятково зручному розташуванні райвідділу, адже якраз навпроти нього трамвайний парк і трипроменеве перехрестя звідки починаються вулиці Кульпарківська та Любінська.

Алмазінструмент, колишня фабрика Бачевських, Поруч із нею знаходилась Жовківська рогачка. Знимка www.travelua.com.ua

Район, де спочатку знаходилась Городоцька рогачка колись називався Копитковим. Справа у тому, що раніше мито брали залежно від кількості копит у коня, тому мито так і називалось копитовим, ця назва, відповідно, перейшла на дільницю, де те мито збирали. Можливо там знаходився і шлагбаум, яким перекривали в’їзд до міста.

Янівська рогачка знаходилась за Янівським цвинтарем – приблизно метрів сто, однак її будинок не зберігся. Натомість з лівого боку вулиці Клепарівської поруч із залізничним мостом зберігся ще один будинок, який колись виконував функції рогачки. 

Знаменита Жовківська рогачка знаходилась на перетині вулиць Волинської та Богдана Хмельницького, де тепер розташований завод Алмазінструмент. Цей район тоді мав славу бандитського – Ілько Лемко розповів, що зараз перекладає книгу, в якій описується кримінальне минуле Жовківської та Личаківської рогачки. 

Щодо останньої, то вона знаходилась на перехресті вулиць Личаківської та Пасічної, де трамвай повертає на розворотне кільце – тепер у цьому будинку знаходиться дитяча школа. Саме на Личаківській рогачці відбувались бійки між поліцією та бандитами, яких намагались заарештувати стражі порядку. До речі селяни, які везли до Львова збіжжя на продаж у місто не заїжджали, оскільки не хотіли мати справи з митниками, натомість львівські круп’ярі виїжджали за міську межу і там купували зерно.

Стрийської рогачки давно нема, але податки на Стрийській збирають і сьогодні. Знимка zik.ua

Приміщення Сихівської рогачки не збереглося, однак відомо, що воно було розташовано приблизно за 100 метрів до перетину вулиць Зеленої та Дністерської. 

І, врешті, остання, сьома за ліком рогачка – Стрийська. Вона розташовувалася на сучасній вулиці Стрийській якраз навпроти сучасної податкової. Приміщення її не збереглося, втім те, що через десятки років майже на тому ж місці з’явився розкішний офіс податкової служби випадковістю не назвеш. У цьому є щось закономірне. 

З плином часу рогачки зникли з міського життя – межі міста посунулись далі.

Занадто висока, як для школи

На початку вулиці Зеленою важко не звернути увагу на вельми цікаву та доволі високу будівлю, яка розташована під номером 22. Витянута догори струнка п’ятиповерхова будівля із трикутним дахом та величезним годинником у піддашшю. А ви врахуйте, що 5 поверхів у австрійському будинку, це вам не 5 поверхів у «хрущовці». Власне ця обставина може легко збити з пантелику, якщо ви спробуєте дивлячись здалеку визначити функціональне призначення цієї будівлі. А мова йде про одну з найстаріших львівських шкіл, яка з повоєнних років носить порядковий номер 6. У 2012 році ця школа відзначила своє 100-річчя, адже у 1911 році тут, на місці зруйнованого палацу графів Замойських було збудовано приватний навчальний заклад для дівчат імені Софії Стшалковської. І до його спорудження були залучені кращі львівські архітектори Юзеф Сосновський та Альфред Захаревич.

Знимки: http://school6.lviv.ua (5)

І хоча вона була збудована з використанням усіх досягнень архітектури в царині будівництва шкіл, все ж один недолік відомий львівський екскурсовод Петро Радковець зауважив – ця будівля є занадто високою, як для шкільного. 

Ну а те, що школа ця була модерною, як на свій час говорить лише один факт – на даху було обладнано астрономічну обсерваторію. Можливо цим і пояснюється така незвична висота шкільної будівлі. До речі, власною обсерваторією зараз не може похвалитись жодна львівська школа, отож і думайте, чи то ми маємо прогрес у будівництві шкіл, чи, навпаки, регрес.

За свою історію школа на початку вулиці Зеленої фактично лише один раз зазнала реорганізації – у 1939 році, одразу після приходу в Галичину совіцької влади вона була перекваліфікована на хлопчачу школу з російською мовою викладання. У роки німецької окупації тут діяв військовий госпіталь, ну а з приходом других совітів тут знову залунали дитячі голоси, і лише у 50-х роках, коли було скасовано роздільне навчання хлопців та дівчат, тут з’явились змішані класи. Статус російськомовної вона зберегла і в роки незалежності України. Власне через російську мову викладання ставлення до неї завжди було специфічним – у совіцькі часи саме у школі N6 вчилось чимало дітей із сімей партійних функціонерів. Втім це вже – історія. 

До речі, про історію, у 2008 році у ході реставрації шкільного приміщення на фасаді вдалось відкрити раніше приховані зображення гербів Польщі, Литви та України. Вони виготовлені із смальти та венеційського скла – вони реставровані і тепер їх можна вільно оглянути зайшовши на подвір’я школи. Не менш цікавими колись були і приміщення актового залу та їдальні – вони були оформлені розписами Костянтина Стефановича та декоровані Зигмундом Вальком – на жаль протягом довгих років всі ці шедеври не збереглися. Натомість на другому та третьому поверхах збереглися старовинні вітражі.

Шоста школа за понад 100-літню історію переживала злети і падіння – у 30-х роках минулого століття у ній навчалось 800 учениць, однак вже у 1985 році тут навчалось 420 учнів. Протягом понад століття школа N6 писала свою історію, яка охоплює дві світові війни, совіцький період та роки незалежності – у 2012 році тут було відкрито шкільний музей, де її можна бачити вже наочно.