Передвеликодня екскурсія дерев’яними церквами Львова

На жаль вже багато років поспіль то з одного, то з іншого районів Львівщини надходять сумні повідомлення, які починаються словами: «У селі такому-то згоріла стара дерев’яна церква, пам’ятка архітектури…» Величезне надбання, яке пережило лихоліття совіцьких часів ризикує зникнути у часи, коли вірити та відвідувати церкву не є заборонено, понад те, держава дуже лояльно ставиться до того. Чому горять дерев’яні церкви – побутують різні версії, навіть подейкують, що паліями є самі члени громади, які хочуть на місці старої дерев’яної церкви збудувати нову, гарну, яскраву та велику кам’яну. Не буду стверджувати це. Зрештою сьогоднішня розмова про дерев’яні церкви, які будують у різних дільницях Львова.

Церква святої Трійці на Сихові -- найстаріша дерев'яна церква Львова. Знимка blog.uu-travel.com

Однак щоб завершити остаточно тему дерев’яних церков, мушу згадати єдину стару споруду такого типу, що є у Львові – церкву святої Трійці на Старому Сихові (церкви, які є у Шевченківському гаї не в рахунок). Вона датована 1654 роком, її парохом до 1941 року був отець Андрій Іщак проголошений папою Іваном Павлом ІІ у 2001 році блаженним. Останки священика покояться поруч із церквою на Старосихівському цвинтарі (див.: http://lvivreport.blogspot.com/2014/07/blog-post_15.html). 

Звісно, після того дерев’яне сакральне будівництво у Львові велось, однак інші храми не збереглись – позначилось і недовговічність цього матеріалу і напевне те ж таке бажання церковних громад замінити старі дерев’яні церкви на нові муровані.

Розписи на дереві в церкві Святої Трійці роблять її неповторною. Знимка podoroziaib.org.ua

Сакральне будівництво відродилось у Львові наприкінці 1980-х років, у тому числі і будівництво дерев’яних церков. Однак на відміну від мурованих воно мало одну особливість – переважно вони сприймались як тимчасові, мовляв громада збере гроші та збудує нову, велику та пишну церкву, звісно із цегли. Цьому сприяла й відносна дешевизна дерев’яної церкви – за оцінкою архітектора Ігоря Подоляка при такому будівництві можна вкластись в мільйон гривень. Але часом спрацьовує істина, що ніщо не є таким постійним, як тимчасове. 

Є ще один важливий момент, пов’язаний з дерев’яними церквами, надто якщо вони є старі – вони також є більш намоленими, тому віряни в них почувають себе комфортніше, атмосфера у них інша. 

На "Південному" переконані, що зробили церкву у лемківському стилі

Щодо матеріалу, то дерево має дві переваги – відносну дешевизну та легкість в обробці. Саме це дозволяє архітекторові зосередитись на формі, краще проробити деталі церкви, що складніше зробити у мурованій церкві. І саме цією можливістю сучасні послідовники Левинського нехтують. Дерев’яні церкви потребують надзвичайно кваліфікованого архітектора. Як приклад таких ліпших дерев’яних церков, які з’явились у Львові Ігор Подоляк наводить роботи Романа Сулика – храм біля Львівського Лісотехнічного Університету та дерев’яну церкву споруджену Українським Католицьким Університетом біля будинку податкової служби.

Дерев'яна церква на вулиці Пилипа Орлика

На жаль у більшості випадків нові дерев’яні церкви тяжіють до стилю кіч, і це при тому, що дерево є цілком сучасним матеріалом, не обов’язково працювати із традиційними брусами, можна використовувати клеєні матеріали, як це зараз роблять в Європі. Крім того сучасні технології дозволяють суттєво подовжити термін придатності дерев’яних конструкцій попередньо обробивши їх антисептиками чи розчинами, які запобігають пожежам.

Напевне найвідомішою з сучасних дерев’яних церков є Церква Покрови Пресвятої Богородиці на ринку Південному. Вважається, що вона була збудована на зразок церкви у родинному селі її фундатора і власника ринку Петра Писарчука у лемківському стилі. Щодо останнього є чимало запитань, адже Петро Писарчук народився у селі Чемеринці Перемишлянського району, а це зовсім не Лемковина. Зрештою сама церква двічі перебудовувалась – спочатку вона була тридільна, а потім до неї добудували два крилоси. Врешті до дерев’яного стилю зовсім не пасують розсувні скляні двері – явно придбані на тому ж таки Південному.

На жаль сучасні дерев’яні церкви Львова так і не сформувались у якийсь модерний стиль, хоча у місті їх є доволі багато. Ось лише деякі дерев’яні церкви Львова (список не є вичерпним і може доповнюватись): церква святого Володимира на вулиці природній біля Лісотехнічного університету, дерев’яна церква збудована коштом УКУ на вулиці Стрийській поблизу ДПА, дерев’яна церква у Студентському парку поблизу гуртожитків Львівського політехнічного університету, дерев’яний храм поблизу перехрестя вулиць княгині Ольги та Сахарова, церква на вулиці Виговського біля ринку «Південний», дерев’яна церква на вулиці Пилипа Орлика (найбільша дерев’яна церква у Львові), дерев’яна церква на перехресті проспекту Чорновола – вулиці Підголоско.

Відбудова церкви Святого Духа принесе Львову та Україні Божу благодать – архітектор Ігор Подоляк

Унаслідок Другої світової війни Львів зазнав чимало втрат. Зокрема, 1941 року зруйновано церкву Cвятого Духа на вулиці Коперника.  У храм тоді влучила авіабомба. На жаль, про колись величну споруду довоєнних часів нагадує лише дзвіниця, в якій зараз міститься музей «Русалки Дністрової», а також фундамент церкви. За німецької влади храм не вдалося відбудувати, за совєцької -- про це взагалі не йшлося. Втім, львів’яни не подбали про це і після проголошення української незалежності. Усе щось заважало: то економічна криза, то якісь інші справи, тепер війна. Отож важливу справу для нашого міста кожного разу відкладали на потім. Врешті, всі до того звикли – є дзвіниця, є фундамент, є доволі велика, простора та впорядкована площа, тож питання відбудови церкви нікого не цікавить. Втім нещодавно моїм гостем був львівський архітектор Ігор Подоляк. За його проектом відбудовано крипту в соборі Святого Юра для перенесення тлінних останків Йосифа Сліпого з Риму до Львова. Також він є автором проекту каплиці Всіх Святих Українського Народу на  пам'ять про загиблих внаслідок Скнилівської трагедії. Архітектор пропонує реалізувати ідею відбудови церкви Святого Духа не як містобудівний проект, що можна було б очікувати від представника його фаху, а наводить аргументи передусім екзистенційні, одухотворені. Саме таким засадам мають відповідати архітектурні особливості проекту. Ця розмова мене зацікавила, тож пропоную її до вашої уваги.

Зараз залишки церкви Святого Духа мають такий сумний вигляд. Знимка Михайла Дашковича

Про те, що львів’яни та українці загалом робитимуть, коли завершиться війна…

Країна у війні, тож, звісно, нині не до будівництва. Але будь-яка війна завершується, і про це думає кожен притомний чоловік. Адже війна – це спосіб пришвидшити смерть, тобто вона є самовбивством. Однак навіть під час війни люди замислюються над тим, що робитимуть, коли настане мир. Коли стихають мінометні залпи, люди, опинившись серед руїн, не знають, як жити далі.

Суттю цієї проблеми є те, що людина має визнати своє походження від Бога, а не від мавпи. Якщо ми віримо в Творця, то маємо душу. Душа може бути одухотвореною. Відповідно до християнського вчення, Бог присутній у всьому. Це один із основних постулатів не лише християнства, а й інших релігій, зокрема буддизму чи мусульманства. Значить, душа розрізняє добро і зло, прагнення до моралі. Саме тому в будь-якій світовій релігії маємо моральні постулати, хоч їх подано в різних формах, наприклад апокрифів, одкровень чи прямих текстів, як Біблія. Саме моральні чесноти дають нам можливість відтворити одухотворений смисл нашого буття. З погляду моралі є три стани права: природного, звичаєвого та римського.

Природне право – це право людини користуватись повітрям, водою, сном, це право на відтворення. Так само природним правом людини є життя та смерть. Право звичаєве – це мова, культура, релігія, людські звички. І, врешті, римське право – це право власності, право націй та народів на самовизначення. Якби люди одухотворені, зважаючи на верховенство права, писали закони, то це були би Божі закони. І судді мусіли б слідкувати за їх дотриманням, інакше отримували б велику кару. 

Власне, філософія Європи базується на трьох китах: релігії, мистецтві та знаннях, це своєрідний триптих, який повертається обличчям до одухотвореного смислу буття. А Зішестя Святого Духа на людину відбувається під час Святої літургії. Саме під час літургії повніше відбувається акт одухотворення, тобто людина допускає до своєї душі Святого Духа.

Тож у Львові, як і в кожному європейському місті, має бути церква Святого Духа. Адже існує єдинородна і нероздільна Трійця – Бог-Отець, Бог-Син та Бог-Дух Святий. Однак унаслідок війни, яка нині триває в Україні, ми стрімко втрачаємо одну з частин цієї Трійці. Минає час, ми перебуваємо на межі Третьої світової війни, однак так і не виправили становище, не відбудували церкву Святого Духа – Божий прихисток для Божого благословення. Це означає, що Львів і вся Україна не мають Божої благодаті.

Про символізм руйнування церкви Святого Духа

Є два феномени, які засвідчила історія. У роки війни у церкву Преображення Господнього на вулиці Краківській та у Римо-католицький кафедральний собор влучили снаряди, які так і не розірвались. Це є символом того, що воля сатани, якою б нищівною вона не була, і сила снаряду не здатні зруйнувати церкву, якщо вона в омофорі Святого Духа. Також є дуже трагічним є те, що бомбовим ударом 1941 року знищено церкву Святого Духа, що стало великим знаком для людей, оскільки позбавило їх одухотвореного смислу буття, а згодом сталися трагічні події з самою УГКЦ, яку заборонили і зруйнували. Тож це дуже символічна річ. І так само символічним буде відродження цієї церкви, саме тоді Божа благодать зійде на Львів та Україну. Ми наче й знаємо про Святу Трійцю, розуміємо, що в першому тисячолітті утверджено християнство від Отця, у другому, коли головними подіями були хрестові походи і утвердження християнства як світоглядно-соціальної парадигми, -- від Сина, а третє тисячоліття – від Духа Святого, і дуже важливо його розпочати з відродження церкви Святого Духа у Львові.

Зараз тривають воєнні дії. Але що ми можемо протиставити ворогу: доброї зброї у нас нема, економіка слабенька, уряд: який маємо, такий мусимо любити, державу зруйновано. Отож нічого, окрім власного духу і Божої благодаті, не маємо. А духовна сила незбагненно сильніша за фізичну. Навіть Наполеон та Олександр Македонський говорили, що найбільшою силою є любов, а вона може бути тільки в одухотвореному організмі. Наголошую, що лише одухотворені смисли буття були б великою благодаттю не лише для львів’ян, а й для всієї України.

Про реакцію впливових осіб в УГКЦ та у світській владі щодо сприяння відбудові Святодухівської церкви

Є повне розуміння цієї проблеми, вже є навіть громада. Щонеділі, о 13-й годині, у дзвіниці проводить службу Божу отець Роман. Я мав розмову з ректором УКУ отцем Богданом Прахом, він вважає, що церкву слід відбудувати, казав, що вже було кілька важливих кроків громади, церкви та можливих меценатів. Тобто розуміння в суспільстві є. Владики Ігор Возьняк та Богдан Дзюрах, блаженніший Святослав не раз клопоталися з цього приводу. Зауважу, що перші спроби відродити церкву були ще 1943 року, коли митрополит Андрей Шептицький оголосив конкурс на її відбудову, тоді надійшло 5 чи 6 проектів, зокрема проекти архітекторів Ярослава Грицая, Мирослава Даниліва-Німціва. Звісно, одразу постане питання, як саме її відроджувати і відбудовувати: чи будувати точну копію, чи з певними змінами. Не в тому річ, найважливіше – це намолене місце, церква була осердям семінарії Святого Духа, де навчали священиків УГКЦ. І навіть з цих міркувань її потрібно зберегти і відбудувати.

Про ймовірні технічні проблеми під час відбудови церкви

Вдалося зберегти дзвіницю та фундаменти, водночас є достатньо матеріалів, зокрема архівних, тож фахівці добре знають, як виглядала церква. Технічно цей процес не є надто складний, все більше залежить від політичної волі керівництва міста та області. Все мусить бути скеровано на правильне, раціональне і притомне виконання проекту.

Зараз у дзвіниці розташовано музей «Русалки Дністрової». Його, звісно, слід зберегти. Також на цій території тепер є величезна совєцька будівля «Укртелекому», однак нашим завданням не є позбуватися цієї будівлі, нам треба збудувати церкву. Звісно, що на цій ділянці чимало комунікацій, телефонних кабелів, які треба технічно забезпечити і перенести.

На місці, де стояла церква, вже були археологічні розкопки, науковці зробили звіт за підсумками експедиції. Однак ці розкопки слід продовжити, адже ймовірно, що там ще є крипти. Поки що не маємо відповіді на питання, чи вони є і в якому стані. І, звісно, потрібно провести архітектурний відбір, все має бути прозоро та відкрито. 

Тож до праці!

Львівські римо-католики та іудеї разом святкують Різдво та Хануку

Український католицький університет у Львові сьогодні увечері стане місцем унікального міжконфесійного діалогу, де водночас святкуватимуть іудейське свято Ханука та римо-католицьке Різдво. Справа у тому, що цього року трапився надзвичайно рідкісний збіг у календарях двох релігій, коли на один день припадають два найбільші свята – Ханука, яку відзначають іудеї та Різдво за Григоріанським стилем, а сьогодні увечері римо-католики сідають до Святої вечері. За словами настоятеля львівської римо-католицької громади святого Йоана Павла о Григорія Драуса. хоча свято Ханука і є іудейським, однак воно має велике значення і для християн оскільки є святом світла.

www.vgolos.lviv.ua

Отож на початку в Українському католицькому університеті клуб «Гіллель» представить обряди єврейського свята Ханука із співами та запаленням свічника. Це свято світла в пам’ять про чудесне збереження олії для лампи в Єрусалимському храмі. При цьому співатиме єврейський гурт «Техілим».

А вже після цього розпочнеться святкування Святвечора – на початку скаути внесуть у зал Вифлиємський вогонь, відбудеться благословення різдвяних фігурок, після чого розпочнеться Пастирка, тобто різдвяне богослужіння. Втім святкуватимуть не лише львів’яни, а й іноземці, які є у Львові, зокрема африканські-студенти римо-католики, які навчаються у нашому місті представлять свої різдвяні звичаї: національні страви, співи та танці. І звісно, всі присутні поділяться різдвяним хлібом – оплаткою, при цьому складатимуть один одному побажання.

www.5.ua

Загалом на Львівщині живе кілька десятків тисяч римо-католиків, найбільше у Львові, а також Мостиському, Самбірському та Дрогобицькому районах. Щодо іудеїв, то їх громада, звісно, не така чисельна – більшість з них живе у Львові, де є діюча синагога.

Утрачена романтика «Залізної води»

У Львові є парки, що приваблюють самою назвою, передусім це «Залізна вода». На думку спадають численні джерела, які б’ють з-під камяних скель, крижані та з металевим присмаком. Гуляти таким парком можна годинами, переходячи від джерела до джерела, смакуючи холодну воду (нехай хтось інший стверджує, що вода – це рідина без кольору та смаку). Власне так сприймають цей парк люди, які раніше там не бували. 

До стадіону "Україна" зовсім близько

 А таких у Львові більшість, адже, незважаючи на інтригу назви, ця місцина не належить до «розкручених». Парк розташований між Снопковом та Новим Львовом, однак на Снопкові його безпосереднім сусідом є Снопківський парк зі стадіоном «Україна», також поблизу немає значної кількості багатоповерхівок, тож перше, що вражає тут – спокій та малолюдність.

Ось такий вхід у парк

Йдучи з боку Снопкова, можна побачити головну прикрасу тамтешніх підпірних стінок, що стоять уздовж вулиці -- футбольні графіті, зроблені фанатами «Карпат». Далі ви минаєте приміщення Українського католицького університету, життя в якому також розмірене та спокійне. А проминувши УКУ, підіймаєтесь на один із пагорбів парку «Залізна вода». Попри велику кількість опалого листя (напевне, кілька сезонів не прибирали), підіймаєтесь на плато, де пролягає центральна доріжка парку. Тут можна зустріти господарів, які вигулюють собак, пенсіонерів і навіть мам з дітьми. 

Знайти вільну лавочку у "Залізній воді" -- не проблема

Малечі тут, щоправда, небагато. Можливо, через відсутність дитячих майданчиків. Також парк не вражає кількістю лавочок, хоча проблеми знайти вільну, зважаючи на все, тут немає. Однак частина з них поламана. Кілька років тому міська влада, мабуть, намагалась якось облагородити парк, встановивши там освітлення, однак зараз багато ліхтарів уже понищили.

Що тут було? Значення цих руїн я так і не збагнув

Та найголовніше тут – два джерела. Щоправда, знайти їх є непросто – довелось чимало попетляти вздовж яру посеред парку, розпитуючи перехожих, які час від часу таки траплялись, аж поки не знайшов одне з них. Сюди по воду і справді приходять мешканці навколишніх будинків та гуртожитків, вода чиста, кажуть, із підвищеним вмістом заліза (тому так назвали парк), однак сказати, що тут б’є крижана вода, не наважуся. Прохолодна, чиста, але не крижана. Джерело окультурили – вода б’є не безпосередньо із землі, а витікає з крана, втім назвати дебет води потужним так само було б великим перебільшенням.

Ось і всі, що залишилось від потічка

Хоча міська влада не надто піклується про парк «Залізна Вода», він цілком доглянутий. Може, тому, що тут мало відвідувачів та немає густих чагарників.

Часи його найбільшого розквіту давно минули. Довгожителі-буки ніби ностальгують за довоєнним Львовом, коли охочих відпочити під їхніми кронами було значно більше, ніж зараз. Парк засновано 1905 року на місці букових лісів. Його творцем став львівський садівник Арнольд Рьорінг.

Цими сходами можна піднятись до джерела

Ймовірно, що джерела колись були потужнішими, адже свого часу вони наповнювали басейн, який облаштували поруч з парком (тепер басейн «Динамо»). Колись на місці басейну знаходився ставок Камінського. Також парк був місцем масового відпочинку та прогулянок, оскільки тут працював літній німецький театр Франца Кратера. Частину цієї відпочинкової зони мали назвати Йорданівським парком для занять спортом та патріотичного виховання дітей і молоді. Однак цей план так і не реалізували через… будівництво на сучасних вулицях Тернопільській та Ярославенка дільниці вілл у стилі функціоналізму.

Ось такі вони джерела залізних вод

На цьому розвиток парку зупинився. Для радянської влади він не мав великого значення, не звертала особливої уваги на нього і влада українська. Однак вілли в Новому Львові, що неподалік від парку, таки приваблюють тих, у кого життя вдалось.