У Львові представили унікальний рукопис українського гімну, а в Млинах (Польща) відзначили 200-річчя Михайла Вербицького

4 березня у Західній та Східній Галичині розпочали відзначення двох важливих для української культури ювілеїв – 200-річчя народження отця Михайла Вербицького та 150-річчя першого публічного виконання національного гімну «Ще не вмерла Україна».

Знимка vgolos.com.ua

Отож у Львівському музеї історії релігії відкрилась експозиція, присвячена 200-річчю від дня народження Михайла Вербицького, де були вперше показані унікальні експонати, що ілюструють життя і творчість українського композитора – про це розповіли мені у прес-службі ЛОДА. Головною родзинкою виставки стали представлені художником-реставратором із Перемишля Маргаритою Давидюк оригінальні ікони-тіні, виконані на старих дошках, що не піддаються реставрації. Їх привезли з церкви, у селі Млинах, де була остання прижиттєва парафія о. Михайла Вербицького.

Чільне місце у виставці займають особисті нотні записи композитора: церковні пісні для чоловічого хору «Отче наш», «Христос Воскрес», «Заповіт» Т. Шевченка, оперета на одну дію «Простачка». Окреме місце експозиції займає унікальний рукопис Гімну «Ще не вмерла Україна!».

А тим часом у селі Млини, що у Підкарпатському воєводстві Польщі

відбулись урочистості з нагоди двох важливих для української історії ювілеїв – 200 річчя від дня народження творця українського гімну греко-католицького священика Михайла Вербицького та 150 років коли у місті Перемишлі, відбулось перше публічне виконання національного гімну. Пам’ять священика відзначили спільною молитвою яку очолив глава Української греко-католицької церкви блаженніший Святослав у співслужінні із понад сотнею греко-католицьких священиків із Польщі та України, також разом з ними у богослужінні взяли участь римо-католицькі та православні священики з Польщі та України. 

Зараз у селі Млини вже не залишилось українців, церква, в якій служив отець Вербицький, хоча і залишилась діючою, однак зараз це римо-католицький костел. Втім уже декілька десятків років тут збираються сотні українців з Польщі та України, аби вшанувати пам’ять отця Вербицького.

А вже 10 березня пам’ять священика Вербицького вшанують у Львові – о 13 годині всі бажаючі зберуться на площі Ринок для колективного виконання державного гімну.

Український славень було написано восени 1862 року коли етнограф, фольклорист та поет Павло Чубинський написав вірш «Ще не вмерла Україна», який поклав на музику отець Михайло (Вербицький). Публічне виконання пісні відбулося 10 березня 1865 року в Перемишлі — під час першого в Західній Україні шевченківського концерту.

Парк, що пахне залізницею

Серед численних львівських топонімів трапляються назви, не притаманні для галичан. Найімовірніше, вони виникли в совітські часи. Яскравого ідеологічного забарвлення не мали, тож збереглися як неофіційні. Наприклад, 7-ме відділення. Їдучи маршруткою по Городоцькій, ви не заблудитеся: водій вас висадить якраз навпроти Залізничного відділення міліції. У повоєнні роки це було справді 7-ме відділення міліції. Назва якимось дивом збереглася, хоч поруч є трамвайне депо.

Вулиця Вільхова

Втім ця назва неофіційна і з часом львів’яни про неї таки забудуть. А якщо їхати Городоцькою далі, то обабіч цієї найдовшої львівської вулиці можете побачити місцевість з доволі дивною назвою -- 5-й Парк. Причому йдеться одразу про чотири об’єкти, головним з яких є моторвагонне депо N5 (залізничники його називають 5-м Парком), тут розташований зупинний пункт «5-й Парк», депо межує із невеличкою вулицею 5-й Парк. Усе це оточено лісопарковим масивом, який так само зветься 5-й парк. Здається, у Львові більше ніде немає такого щільного поєднання промислової та зеленої зон – залізничне депо наче розсікає величенький парк на дві частини.

Цей підземний перехід пішоходи оминають 

Втім потрапити сюди можна двома шляхами: з Левандівки (компактного місця поселення залізничників) та з вулиці Широкої, що тягнеться від тильного боку Головного львівського вокзалу через усю Левандівку і завершується критим міні-ринком. Власне звідси починається стежка через парковий масив, якою можна потрапити до залізничної платформи «5-й Парк» та пасажирського депо. Інший шлях – з Городоцької через невеличку вулицю Вільхову, забудовану особняками, з суто сільським укладом життя посеред міста й чималими табунами великих гусей на подвір’ях. Втім із Вільхової ви потрапите на залізничну колію Львів – Мостиська. Тут є два варіанти – перетнути колію підземним переходом, втім більшість людей не ризикують спускатись під землю, переходячи колію зверху. Вздовж колії -- автомобільна і не дуже доглянута вулиця Курмановича. Вона, як і колія, веде до промислової зони, де першим є колишній завод «Біофізприлад» (що там зараз – не скажу, бо не знаю), за ним цехи «Львівтеплоенерго», далі інші промислові споруди, врешті Скнилівський міст і численні залізничні розвилки, коли одна колія повертає на Скнилів і далі на Самбір та Стрий, інша, навпаки, -- на Рудно.

Колія на Скнилів

Втім, якщо повернути направо – картина не набагато веселіша – вулиця Курмановича приведе до Левандівського моста. Зрештою, якщо ви захоплюєтесь техногенними пейзажами, то це – саме те місце, яке вам потрібно.

Це більше нагадує стежку, яка веде до лісу

Однак для роздоріжжя годиться три дороги: наліво підеш… на право підеш… Ми це вже з’ясували, тож залишається прямо – а там лише одна дорога – через парк (звісно, 5-й) стежкою у вагонне депо N5. Зазвичай парки є місцем відпочинку. Колись таким місцем відпочинку був і 5-й Парк. Мабуть, тоді він був чистішим, а, може, совіцькі люди були не такими вибагливими. У вічному змаганні природи й техніки тут перемогла техніка і людське недбальство. Замість лавочок повалені дерева, а навколо -- натюрморти з порожніх пляшок. Але головне, що відрізняє цей парк – стійкий запах залізниці. Дерева не здатні перебити стійкий запах мастил та мазуту. До того ж залізниця ділить парк на дві частини. Цікаво інше. Кілька років тому у Львові розгорілась дискусія щодо облаштування у місті зоопарку. Дехто пропонував поселити звірів і птахів саме у 5-му Парку. Не впевнений, що це була хороша ідея.

Залізнична платформа 5 Парк

Суперництво залізниці та парку триває вже більше 150 років, адже це найстаріша ділянка львівської залізниці. Рух по колії Перемишль – Львів відкрито ще 4 листопада 1861 року. Залізничну платформу «5-й Парк», де зупиняються електропотяги Мостиського напрямку, відкрито не пізніше 1962 року.

Для 5-го Парку характерні притаманні техногенні пейзажі

Залізничники шанують Матір Божу

У цьому парку трапляються дивні конструкції

Ті, хто був перед початком Львова

Львівські археологи зробили ще один крок у пошуку відповіді на питання, де саме виник Львів. Цього року вони проводили розкопки на вулиці Веселій, 5 (це невелика вуличка за ринком «Добробут»), де будують готель, і знайшли поселення 7 століття нашої ери, яке належить до празько-корчакської культури. Зауважимо, що 1992 року неподалік ринку «Добробут» археологи вже виявили залишки поселення. Олег Осаульчук, керівник Рятівної археологічної служби, припускає, що цьогоріч археологи натрапили на те саме поселення. Ймовірні межі поселення обмежені руслом річки Полтви, вулицею Хмельницького, Площею Осмомисла та вулицею Долинського – саме цю ділянку найдовше на найгустіше заселяли тогочасні люди.

Олег Осаульчук знає, що передувало Львову фото www.varianty.net

Власне, на основі цієї знахідки науковці можуть досить переконливо стверджувати, що саме тут засновано Львів – на місці давньослов’янського поселення, яке вже існувало у 7 столітті нашої ери, тобто Данило Галицький створював Львів не на пустому місці. Згідно з сучасною термінологією, йдеться про село, яке існувало до виникнення Львова, однак його назви вже, напевне, не вдасться встановити. Проте його мешканці точно не усвідомлювали себе як львів’яни. Та й про своє відкриття Олег Осаульчук говорить доволі обережно, мовляв, ні про яке протольвівське поселення не йдеться. Адже тут немає головної ознаки тодішніх міст – слідів фортечних укріплень. Олег Осаульчук не ставить під сумнів дату заснування Львова – найраніше це могло статись у рік народження князя Лева, але не у 7 столітті. Мовляв, подібна історія сталась у Києві, коли «за вуха притягнули» легенду про братів Кия, Щека, Хорива та їхню сестру Либідь і «висмоктали» ювілей 1500-ліття Києва.

У датуванні Львова науковці обережніші, хоча й офіційна дата – 1256 рік вже не є переконливою. За інформацією історика Івана Паславського, (докладніше http://tyzhden.ua/Publication/4624 

) ймовірна дата заснування Львова -- 1240 рік, місто заснували король Данило Галицький з сином Левом. Археологи, як бачимо, цієї дати не заперечують, наполягаючи лише на тому, що сталось це на березі Полтви. Місце вибрали дуже вдало, адже поруч були і річка, і гора, придатна для зведення укріпленого замку, на перетині шляхів з Белза і Перемишля до Галича. Тепер ми вже точно знаємо, хто жив на цьому місці, де зараз розташовано Львів.

Врешті, це було одне із тих поселень, яким таки пощастило, адже чимало давньоруських поселень лишилися в минулому, як Плісненсько, або ж перетворились на невеликі села, як Звенигород. А є такі, що розчинились в історії, як Червенські городи, і тепер ми навіть не знаємо їх точного розташування.