Львівські школи можна обвішати меморіальними таблицями

Історія Львова робиться також і в школах міста – чимало з них можуть похвалитись учнями, які згодом прославили своє місто. Зрештою і самі шкільні приміщення, особливо у центральній та навколо центральній частині міста переважно є визначними пам’ятками архітектури. Для львівських екскурсоводів – це один з обов'язкових пунктів їх екскурсій. Зокрема львівський екскурсовод Петро Радковець розповів мені, що деякі школи у Львові можна обвішати меморіальними таблицями буквально від фундаменту до даху. Найперше йдеться про розташовану на вулиці Підвальній, 2 середню школу N8 з поглибленим вивченням німецької мови. Найпарадоксальніше, що на фасаді цієї школи немає жодної меморіальної таблиці. І це при тому, що йдеться про найстрарішу в Україні школу – вона булла заснована ще у 1818 році і відтоді незмінно знаходилась в одному приміщенні. Отож за якихось три роки «восьма» відзначить своє 200-річчя. Можливо з цієї нагоди на її фасаді з'явиться перша меморіальна таблиця…

Львівська СШ N8 удостоїлась окремої статті у Вікіпедії

Ось лише короткий список її відомих учнів – Станіслав Лем, Маркіян Шашкевич, Омельян Огоновський, Василь Щурат. Окрім того, за словами Петра Радковця існує версія, що саме у цій школі навчався і Леопольд фон Захер-Мазох. Втім Петро Радковець, який так само із своїм братом є випускником «восьмої» оповів мені історію, як у повоєнні роки учні цієї школи зустрілись з українськими партизанами. У ті часи школи переважно опалювались дровами, тож СШ N8 мали свою вантажівку – з її допомогою і возили паливо для обігріву приміщень. Зазвичай із вчителем до лісу вирушали старшокласники, які й вантажили дрова на автомобіль. Машина до вечора мала повернутися до міста, однак зимового вечора її так і не дочекались. Треба зрозуміти хвилювання вчителів та батьків, адже тоді навіть із стаціонарними телефонами були проблеми, а тут така надзвичайна пригода з дітьми. Лише наступного дня автомобіль із здоровими та неушкодженими школярами повернувся до Львова. Як з’ясувалось згодом, у лісі автомобіль застряг, саме у цей момент і підійшли українські партизани – дітей і вчителів вони не зачепили, а от весь автомобіль обліпили листівками.

Але повернемось до шкільних пам’ятників та меморіальних таблиць. Звісно, шукаючи їх ми можемо орієнтуватись на діючі в наш час школи, але при тому слід пам'ятати, що у центрі Львові є чимало будинків, які виконували шкільні функції раніше. Наприклад у старому корпус Української академії друкарства на вулиці Підвальній колись була польська школа, про що свідчить таблиця на його фасаді. Корпуси НУ «Львівська політехніка» на вулиці Князі Романа – це колишня школа Франца-Йосифа. Власне сучасна середня школа N35, яка розташована на вулиці Шухевича – це лише частина колись великого шкільного приміщення. На фасаді колишньої школи збереглося до 8 скульптур видатних людей – Оссолінського, Коперніка, Жижки. 

Петро Радковець Знимка: tripua.info

Одним із символів Львова є пам’ятник Адаму Міцкевичу, який розташований на однойменній площі. Однак насправді на честь геніального польського поета у Львові встановлено аж два пам’ятники, просто другий не є такий відомий, хоч і знаходиться у надзвичайно людному місці – на фасаді середньої школи N62, що на вулиці Театральній, 15 – це колишня школа імені Міцкевича. Власне тут Петро Радковець показує туристам ще один пам’ятник Міцкевичу у повний зріст. Втім «шістдесять друга» теж школа з довгою і захоплюючою історією, адже в одному із її корпусів колись знаходилась єзуїтська колегія в якій свого часу гриз граніт науки майбутній гетьман України Богдан-Хмельницький.

Якщо говорити про колишні львівські школи, то одна з таких знаходилась на вулиці Ковжуна – про це свідчить меморіальна таблиця, яка говорить про те, що у цьому приміщенні навчалась актриса Лариса Шепітько (1938-1979). Таблиця виконана у стилі совіцького реалізму, але якщо не звертати увагу на її художню вартість, інформаційну роль вона таки виконує.

А от ще одна цікава львівська школа з російською мовою навчання це середня школа N52 імені М. Лобачевського на вулиці Гоголя. Саме тут вчився Сергій Кузьмінський – засновник та лідер культового львівського гурта «Брати Гадюкіни». «Вони наші, львівські жиди» -- так сказав про їх походження Петро Радковець. Втім сумніваюсь що на фасаді школи колись з’явиться меморіальна таблиця на честь рок-музиканта – дітей треба вчити високого, доброго та духовного, ну а яким прикладом стане для підростаючого покоління Кузя з його «Наркоманами на городі»?

Ще одна історія про те, що першого директора Львівської середньої школи N75 імені Лесі Українки Леськіва (на жаль, не знаю його імені) зняли з роботи за те, що хтось повісив на шкільному приміщенні синьо-жовтий прапор. Переповідали також, що це був надзвичайно добрий педагог і директор, який поставив новозбудовану школу на високий рівень. Вже тепер пригадуючи цю історію розумію, що таки вона мала під собою грунт – адже на шкільному подвір’ї у 1971 році було встановлено чудове погруддя Лесі Українки авторства Луки Біганича. 

Пам'ятник Лесі Українці на подвір'ї СШ N75 імені Лесі Українки

Втім цей пам’ятник можна вважати найцікавішим з поміж шкільних монументів та меморіальних таблиць. І це при тому, що часто до їх створення залучались найвідоміші львівські скульптори, як Ярослав Чайка. Загалом, як свідчить довідка, яку є отримав у Львівському магістраті у нас є 22 шкільних пам’ятники та меморіальні таблиці. І на жаль кількісний принцип таки переважив. Наприклад у 1988 році на подвір’ї середніх шкіл N 31 (вулиця Княгині Ольги, 104) та N51 (вулиця Скісна,1) було встановлено погруддя Івана Франка. Найпарадоксальніше, що в обидвох випадках у довідці зазначено «Автор невідомий».

Натомість драматичною є історія ще одного погруддя Івана Франка, яке у 1956 році було встановлено на подвір’ї середньої школи N47, що у Винниках. 1973 року за наказом директора тютюнової фабрики Лариси Вербицької пам’ятник було зруйновано та заховано у складське приміщення. І лише у 1978 році його було повторно відкрито. 

Те, що кількісний принцип переважає при відкритті нових меморіальних таблиць підтверджує і меморіальна таблиця, яку 1 грудня 2014 року було відкрито на фасаді середньої школи N27 на вулиці Іларіона Свєнціцького, 15. Вона сповіщає що «Тут навчався Герой Небесної Сотні Ю. Вербицький. Слава героям України». Спонсором цієї таблички стала одна з партійних організацій. Найприкріше, що у цій делікатній ситуації вони пішли найдешевшим шляхом – меморіальна таблиця із габро судячи по всьому зроблена на одній із фірм, які займаються надмогильними пам’ятками. Хочеться вірити, що з часом цю ситуацію таки виправлять. 

Рукописні листи ніколи не зникнуть

(Початок теми див. http://lvivreport.blogspot.com/2014/10/blog-post_21.html) 

Тиждень тому моїм гостем був відомий львівський філателіст Андрій Пилюх. Втім він не лише колекціонує марки та конверти, а й розробляє їх дизайн. Звісно, розмова почалася про марки та конверти, однак вийшла далеко за межі цієї теми, адже філателія потрібна не лише для колекцій, а й для того, щоб ми могли листуватися. Втім останніми роками рукописні листи стали такою ж рідкістю, як раритетні марки. Їх замінило електронне листування, а SMS тепер виконує функції телеграфа. Однак, на думку Андрія Пилюха, людство ще не скоро відмовиться від традиційного листування. Отож слово моєму гостю.

Про дитяче ставлення до філателії

Колись я так само думав, що філателісти – то вар’яти, які мають багато грошей і не знають, куди їх подіти. Але це поверхове, примітивне бачення, яке ґрунтується на досвіді колекціонування марок у дитинстві. Адже дитина ставиться до марок, як до гарних кольорових фантиків, безсистемно збираючи усі, які їй сподобаються, не вникаючи у їх зміст.

На практиці колекціонування спонукає до самоосвіти. Адже, долучаючи марку до колекції, людина мусить вникнути в суть події, з нагоди якої випущено марку, з’ясовує, чому випущено ту чи іншу марку, починає вивчати тему. Кожен сам собі визначає принципи колекціонування, адже серйозні філателісти збирають марки певної тематики. Одні колекціонують все, що відображало українську тематику у філателії до радянської влади. Є ті, що збирають марки, присвячені січовим стрільцям. Філателісти колекціонують тільки марки, а філокартистки – конверти. Багатьох цікавлять конкретні теми, наприклад, спорт, футбол, мистецтво. Колекціонування змушує досконало знати тему, якій присвячуєш свій час. Я обрав історію козацтва, але колекціоную те, що сам роблю. Щоб виготовляти філателістичну продукцію, треба встигати за всіма подіями. А для того, щоб зробити конверт, необхідно пройти чималу бюрократичну процедуру. До того ж держава не хоче увіковічувати в конвертах та марках деякі події, наприклад, позаминулого року влада проігнорувала 70-річчя УПА, лише у Львові до цього поставились трохи ліберальніше і дозволили нам провести офіційне погашення конверта до цієї дати. Втім всю необхідну філателістичну продукцію довелось робити мені: штемпель, конверт, марку, віньєтки.

Про філателістичні правила й таборову пошту 

Чітких правил колекціонування марок та конвертів немає – кожен їх встановлює сам. Є правила оформлення колекції. Щоб представити її на виставці, необхідно дотримуватись правил розміщення марок та конвертів на стендах. Зазвичай дорого коштують конверти, які практично застосовували, тобто вони мають поштові штемпелі. Водночас є колекційні зразки, передусім ті, якими послуговувалась таборова пошта. Свого часу вони виконували переважно агітаційну чи культурно-обмінну функцію. За цим принципом я створював свою козацьку пошту, хоча її не одразу підтримали філателісти.

Про пошту Майдану та Майдан у філателії

Згодом мене зацікавила пошта Майдану. До Міжнародного дня пошти навіть зробив виставку на цю тему. Спочатку я негативно ставився до Майдану, оскільки мені видавалось, що йдеться про штучний протест, який не має серйозного підґрунтя. Однак потім побачив, що це переростає у велику справу. Тому для підтримки Революції гідності виготовив тисячу поштових карток, присвячених пам’яті загиблих під час протестів: Жизнєвського, Вербицького, Сеника. Картки зробив у вигляді боффонів – підпільних грошових знаків УПА, яким вояки віддячували людям, що їх підтримували. На тих конвертах ми ставили штемпель «Допоміг Майдану – допоміг Україні».

Отож через деякий час я навіть облишив козацьку тематику, оскільки зрозумів, що це є важливіше. Почав допомагати пошті Майдану, особливо після того, як особисто познайомився з людьми, які її організували, зокрема, з Юрієм Реглісом. Пошту Майдану створили подібно до таборової пошти. Спочатку ніхто не задумувався, як зробити її професійно з точки зору колекційної, прагнули оживити Майдан, тож повісили скриньки на наметах, пронумерували їх, зробили два поштові відділення. Після того один хлопець запропонував зробити марку. Оскільки ж марка – це знак оплати, то на марках Майдану написано номінал «Одна добра справа». Власне, так вони працюють і зараз – за свої послуги коштів не беруть, натомість просять зробити добру справу. Зазвичай в обмін на це їм приносять блоки марок чи конверти.

Про те, чому не зникнуть рукописні листи

На кожному конверті Майдану написано: «Влада змінюється – листи залишаються». Впевнений, що рукописні листи ніколи не зникнуть. Річ у тім, що лист, написаний рукою, передає енергію людини, електронне повідомлення цього ніколи не замінить. Отримуючи рукописний лист, ви не лише читаєте його зміст, а й дивитесь на почерк автора. Це подібно до того, як слухати музику – можна це зробити через навушники, а можна піти у філармонію – відчуття зовсім інші. Впевнений, що рукописні листи ніколи не зникнуть. Адже інтернет залежний віл електрики – відімкніть його від розетки -- і все зникає. Натомість лист на папері – це документ. Вся історія людства ґрунтується на письмових документах. Саме на основі листів науковці вивчають життя великих людей. Від того ми нікуди не подінемось. Електронна інформація легко потрапляє під контроль. У нас всі біди почались від ліні та бідності, а важливість тих чи інших речей ми визначаємо через калькулятор.