Львівська влада на три місяці впустила до центру екскурсійні електромобілі

З 1 травня до 1 серпня центром Львова курсуватимуть екскурсійні електромобілі – Львівська мерія видала підприємцю Олегу Солдатенку тимчасовий дозвіл на курсування центром міста екскурсійних електромобілів – про це мені розповіли у прес-службі Львівського магістрату.

Електромобілі курсуватимуть у пішохідній зоні, а у вихідні дні, коли на вулицях немає інтенсивного руху, виїжджатимуть за межі середньовічного Львова. 

Знимка: galinfo.com.ua

Так, у межах пішохідної зони курсуватимуть так: пл. Катедральна (з північної сторони від Катедрального собору) – рух через південну сторону пл. Ринок – вул. Руська – поворот наліво на вул. І. Федорова, рух до пл. Музейної – зупинка для огляду Домініканського собору – рух у зворотному напрямку по вул. І. Федорова та вул. Руській – поворот направо та рух по східній стороні пл. Ринок – вул. Друкарська – поворот наліво та рух по вул. Вірменській – поворот направо на вул. Краківську – зупинка для огляду Вірменського собору та церкви Преображення Господнього – рух по вул. Краківській у зворотному напрямку до пл. Ринок – поворот направо та рух по вул. Шевській – поворот наліво по вул. Театральній – поворот наліво та рух по пасажу Андреоллі – поворот направо та рух по західній стороні пл. Ринок – рух по вул. Галицькій – поворот наліво та рух по вул. Братів Рогатинців – поворот наліво на пл. Коліївщини – зупинка для огляду Міського арсеналу та території навколо синагоги “Золота Роза“ – поворот наліво на вул. Староєврейську – поворот направо та рух по вул. Галицькій – поворот наліво та рух по пл. Катедральній до вул. Театральної – пл. Катедральна (з північної сторони від Катедрального собору). 

Протяжність маршруту – 2,3 км. Протяжність маршруту з виїздом за межі пішохідної зони – 4,8 км.

Електромобіль вміщує 4-8 осіб, рухається зі швидкістю 15-20 км/год. 

Зауважу, що це вже не перший екскурсійний електромобіль у Львові – кілька років така машина працює у музею-заповіднику «Личаківський цвинтар».

Битва за Рясне (2)

Знимки: http://www.varianty.net/ (3)

Інфраструктура

У Рясне-1 і Рясне-2 є свої ЛКП, котельні тощо. Однак для мешканців Брюховицької та Лукасевича нагальним питанням стає водогін та каналізація. Вони переймаються тим, що незабаром не матимуть доступу до питної води.

У приватному секторі Рясної-Польської досі не має звідки регулярно діставати воду, хіба що з криниць, які катастрофічно міліють.

Наразі в бюджеті розвитку міста закладено мільйони гривень, однак, чи будуть вони реалізовані на потребу ряснянців – невідомо.

Одним з недопрацьованих напрямів роботи міських служб є велоінфраструктура: наразі закладено спорудження в Рясне-1 велодоріжку довжиною близько 800 метрів, однак вона й досі не завершена. Велодоріжку відділили від дороги бордюром, а асфальт так і не проклали.

Її будують з 2011 року, хоча біля місцевого ЛКП-402, великого супермаркету і відділення одного з комерційних банків вже встановлені велопарковки.

Для наймолодших мешканців району споруджено ясла-садок і комплекс №94. До 2000 року тут діяла школа естетичного виховання в дитсадку "Веснянка", але через демографічну ситуацію заклад закрили і зараз тут пекарня, зал для шейпінгу, меблева майстерня, приватна лабораторія. У Рясній-Польскій збудовано школу №94, у Рясне-2 – школу №100, діти з Рясне-1 – вчаться в школі №92.

На обидва мікрорайони є один дільничний відділок міліції та книжковий магазин. Рясне-1 та Рясне-2 мають власне відділення пошти та "Ощадбанку".

Безкоштовних закладів охорони здоров’я тут декілька, дитяче та доросле відділення Третьої міської комунальної лікарні туляться на перших поверхах житлових будинків. Також є колись відомча "електронівська" поліклініка на подвір'ї якої розташована пам’ятна плита (1988 рік), що нагадує про початок співпраці "Електрону" та японської компанії Toshiba.

Досить непогано ряснянці забезпечені торгівлею: в мікрорайоні є два ринки (продуктовий та промисловий), вдосталь аптек, супермаркетів. У Рясному багато впорядкованих подвір’їв під будинками: є лавочки, пісочниці, турніки для любителів воркінг ауту, столи. Їх, через недостатню кількість ресурсів у місцевого ЛКП, облаштували власними силами самі мешканці. Є кілька невеличких футбольних та баскетбольних майданчиків.

Дитячих майданчиків у районі також вдосталь. Коли міська влада декілька років тому провадила кампанію з їх встановлення в усьому місті, то місцеві активісти власними силами шукали гроші та матеріали для того, щоб їхні діти мали де бавитись.

Більшість з дитмайданчиків обладнані лавочками для батьків.

Транспортне сполучення

Ця болюча тема для ряснянців

1. Вранці з Рясного важко виїхати, а ввечері – повернутись. Багато пасажирів заходять в автобус на кінцевій зупинці (одразу для кількох автобусних маршрутів кінцевою є зупинка на вулиці Величковського в Рясне-2). Тому до Рясне-1 та Кам’янки автобуси приїздять вранці заповненими вщерть. Ввечері усе навпаки – багато пасажирів їде в Рясне-1 і Рясне-2.

2. Залізничний переїзд на Клепарові суттєво вносить корективи в час проїзду вулицею Шевченка. Якщо він закритий і автомобілі чекають поки проїде товарняк, то створюється корок, часом, більше, ніж сто метрів в обидва боки. Так блокується перехрестя Шевченка-Винниця, Шевченка-Брюховицька.

3. Водії не бажаючи "возити повітря" не дотримуються графіку і вже до 22-ї години автобусів на різних маршрутах стає суттєво менше, а о 23-й годині добратися у Рясне з інших районів міста майже неможливо.

Часто, щоб дістатись до вокзалу чи перехрестя вулиць Шевченка-Городоцька (чи навпаки, звідти додому), мешканці Рясного їдуть автобусами міжміського напрямку, що курсують повз мікрорайон в Яворівському напрямку. Невеличка автостанція біля Янівського кладовища також сприяє такому способу добирання.

На вулиці Величковського є велика кінцева зупинка маршрутів №217а, 12, 11, 30, 49, 50, де водіям не облаштовано жодних умов для WC, і тому, як стверджують місцеві мешканці, тут нерідко можна відчути неприємні запахи.

Повз Рясне проїжджають також маршрути №131 (з Рясної-Польської), 144 (з Бірок, вулицею Брюховицькою) та недавно запроваджений 54 (з Брюхович, вулицею Брюховицькою до Сихова). 

Рясне розташоване близько до залізниці, тут є своя залізнична станція, де чотири рази на добу зупиняється електричка "Львів-Рава-Руська". Раніше, за рахунок потяга "Львів-Рудно", вона мала сполучення з платформою "Рясне-2", але наприкінці 90-х, у зв'язку нерентабельністю, цей невеличкий залізничний маршрут закрили. Його намагались відновити на початку 2000-х, навіть відбулось урочисте відкриття старого-нового маршруту, однак це виявився лише дешевий піар на декілька тижнів від якогось кандидата в народні депутати. Зараз колією, що сполучає Рясну-Польську та Білогорщу, їздять лише товарняки і це негативно вплив на рівень шумового забруднення прилеглих до залізниці житлових будинків. 

У 2010 році під шляхопроводом між Рясне-1 та Рясне-2 сталась катастрофа –перекинулось кілька вагонів потяга. Колія вивернулась, зникла невеличка бетонна платформа якою пішоходи переходили через колію, і тепер люди просто перестрибують через рейки.

До слова, в серпні 2014 року представники міської влади та активісти провели зустріч присвячену пішохідному сполученню Рясного-1 і Рясного-2, де було обговорено бачення пішохідної доріжки між мікрорайонами, а також засновано тематичну групу в Facebook. Силами місцевої "Самооборони" закрили питання освітлення одної з небезпечних ділянок пішохідного шляху з Рясного-1 в Рясне-2.

Багато років на магістральній дорозі бракувало світлофорів. На пішохідних переходах щороку траплялось кілька ДТП, інколи з летальними наслідками. У 2009 році було встановлено перший світлофор поруч з перехрестям Шевченка-Томашівська, а восени 2014 року – поряд з зупинкою "Електрон". Мешканці Рясного-1 сподіваються, що це підвищить безпеку руху пішоходів.

http://www.varianty.net/24217-bytva-za-riasne

(Інтригуючий початок див.: http://lvivreport.blogspot.com/2015/04/blog-post_16.html Далі буде цікавіше)

Сквер «На валах» перетворять на книжковий ярмарок

1 травня у сквері навпроти Львівської облдержадміністрації (вул. Винниченка, 18) розпочнеться виставка-ярмарок книжкової продукції «На валах». Впродовж чотирьох днів мешканці та гості міста матимуть змогу ознайомитися з новинками місцевих книговидавців та придбати книжкові видання за цінами виробника – розповіли мені у прес-службі Львівської ОДА.

  Тепер сквер "На валах" стане продовженням Знимка ipress.ua

Ярмарок триватиме до 4 травня з 10:00 до 17:00 год.
У такий спосіб обласні чиновники хочуть підтримати вітчизняне книговидання, популяризувати читання, підвищити роль української книги в суспільстві, у рамках святкування Дня міста Львова. Організатором виставки-ярмарки є департамент інформаційної діяльності та комунікації з громадськістю обласної державної адміністрації за підтримки обласної ради.
Зауважу, що поруч із сквером «На валах» навколо пам'ятника першодрукарю Івану Федоровичу знаходиться букіністичний міні-ринок.

У Львові батяруватимуть більше

Святкування Дня Батяра у Львові продовжено ще на один день. Отож, 1-4 травня у Львові  на площі Музейній (біля Домініканського собору) збираються усі, хто хоче більше дізнатися про батярів, стати частиною батярської культури,  відтворити настрій та запал, який панував у місті на початку ХХ століття, та разом відсвяткувати День Батяра у Львові! – про це розповіли у компанії «Дік-АРТ», яка є організатором фестивалю.

Знимка www.batyar.lviv.ua

  

«На численні прохання наших гостей ми вирішили продовжити фестиваль ще на один день. Виставка ретро автомобілів, ретро Fashion Market, батярська канцелярія та бетонний завод, майстер-класи батярських танців, безкоштовна екскурсія нетривіальними місцями міста Лева та багато іншого – свято запам’ятається кожному», - зазначив директор свята Андрій Сидор.

Все про батярів знають лише самі батяри. Відтак, 1 травня о 14.00 на другому поверсі у Львівській свічковій мануфактурі відомі батяри, Петро та Іван Радковці, проведуть відкриту лекцію про історію батярства у Львові. Міфи, легенди та чиста правда про батярів тільки на День батяра у Львові! 

2 травня відвідувачі свята мають змогу взяти участь у першому львівському ретро вело променаді «Батяри на роверах», що об’єднає людей, які цінують стиль та міські велосипеди. Організатори сподіваються, це стане щорічним дійством та своєрідною присвятою львівській батярській міській культурі початку ХХ ст. Старт о 13.00 на площі Музейній. У програмі велозаїзду: майстер-клас з лінді-хоп та соло-джаз, вивчення всесвітньо відомої лінійки Шим Шам, нагородження кращого чоловічого та жіночого образу, пікнік та чаювання, кіно у парку, виставка раритетних велосипедів, фотостінка, а також  ігри у петанг та крикет. Для участі необхідно зареєструватись.

На «Флюґерах Львова» презентують Львівську школу джазу та сучасної музики

1 травня, в перший день ХІІІ Міжнародного етно-джазового фестивалю «Флюґери Львова», відбудеться презентація досягнень Львівської школи джазу та сучасної музики. Вихованці цього проекту вже декілька місяців займаються з провідними джазменами України та готові продемонструвати свої вміння – про це розповіли у прес-службі Львівського магістрату.

За словами організаторів, родзинкою перформансу стане поєднання виконання творів молодими музикантами із старшими джазменами — легендами львівського джазу. Загалом у концерті виступить 40 музикантів. За словами ідейного наставника школи та викладача, відомого барабанщика Ігоря Гнідина, Львівська школа джазу та сучасної музики виступом своїх учнів хоче презентувати себе як осередок виховання нового покоління молодих джазових музикантів. Концепцією школи є розвиток львівського джазу та культури джазу загалом.

«Флюґери Львова» — це один з фестивалів, який допомагає молодим музикантам вийти на сцену.

Нагадаємо, що ХІІІ міжнародний фестиваль «Флюґери Львова» проходитиме з 1 до 3 травня у внутрішньому дворику львівської Ратуші.

Програма Фестивалю «Флюґери Львова»: http://www.dzyga.com/flugery/uk/prohrama15-ua 

Львівські школи можна обвішати меморіальними таблицями

Історія Львова робиться також і в школах міста – чимало з них можуть похвалитись учнями, які згодом прославили своє місто. Зрештою і самі шкільні приміщення, особливо у центральній та навколо центральній частині міста переважно є визначними пам’ятками архітектури. Для львівських екскурсоводів – це один з обов'язкових пунктів їх екскурсій. Зокрема львівський екскурсовод Петро Радковець розповів мені, що деякі школи у Львові можна обвішати меморіальними таблицями буквально від фундаменту до даху. Найперше йдеться про розташовану на вулиці Підвальній, 2 середню школу N8 з поглибленим вивченням німецької мови. Найпарадоксальніше, що на фасаді цієї школи немає жодної меморіальної таблиці. І це при тому, що йдеться про найстрарішу в Україні школу – вона булла заснована ще у 1818 році і відтоді незмінно знаходилась в одному приміщенні. Отож за якихось три роки «восьма» відзначить своє 200-річчя. Можливо з цієї нагоди на її фасаді з'явиться перша меморіальна таблиця…

Львівська СШ N8 удостоїлась окремої статті у Вікіпедії

Ось лише короткий список її відомих учнів – Станіслав Лем, Маркіян Шашкевич, Омельян Огоновський, Василь Щурат. Окрім того, за словами Петра Радковця існує версія, що саме у цій школі навчався і Леопольд фон Захер-Мазох. Втім Петро Радковець, який так само із своїм братом є випускником «восьмої» оповів мені історію, як у повоєнні роки учні цієї школи зустрілись з українськими партизанами. У ті часи школи переважно опалювались дровами, тож СШ N8 мали свою вантажівку – з її допомогою і возили паливо для обігріву приміщень. Зазвичай із вчителем до лісу вирушали старшокласники, які й вантажили дрова на автомобіль. Машина до вечора мала повернутися до міста, однак зимового вечора її так і не дочекались. Треба зрозуміти хвилювання вчителів та батьків, адже тоді навіть із стаціонарними телефонами були проблеми, а тут така надзвичайна пригода з дітьми. Лише наступного дня автомобіль із здоровими та неушкодженими школярами повернувся до Львова. Як з’ясувалось згодом, у лісі автомобіль застряг, саме у цей момент і підійшли українські партизани – дітей і вчителів вони не зачепили, а от весь автомобіль обліпили листівками.

Але повернемось до шкільних пам’ятників та меморіальних таблиць. Звісно, шукаючи їх ми можемо орієнтуватись на діючі в наш час школи, але при тому слід пам'ятати, що у центрі Львові є чимало будинків, які виконували шкільні функції раніше. Наприклад у старому корпус Української академії друкарства на вулиці Підвальній колись була польська школа, про що свідчить таблиця на його фасаді. Корпуси НУ «Львівська політехніка» на вулиці Князі Романа – це колишня школа Франца-Йосифа. Власне сучасна середня школа N35, яка розташована на вулиці Шухевича – це лише частина колись великого шкільного приміщення. На фасаді колишньої школи збереглося до 8 скульптур видатних людей – Оссолінського, Коперніка, Жижки. 

Петро Радковець Знимка: tripua.info

Одним із символів Львова є пам’ятник Адаму Міцкевичу, який розташований на однойменній площі. Однак насправді на честь геніального польського поета у Львові встановлено аж два пам’ятники, просто другий не є такий відомий, хоч і знаходиться у надзвичайно людному місці – на фасаді середньої школи N62, що на вулиці Театральній, 15 – це колишня школа імені Міцкевича. Власне тут Петро Радковець показує туристам ще один пам’ятник Міцкевичу у повний зріст. Втім «шістдесять друга» теж школа з довгою і захоплюючою історією, адже в одному із її корпусів колись знаходилась єзуїтська колегія в якій свого часу гриз граніт науки майбутній гетьман України Богдан-Хмельницький.

Якщо говорити про колишні львівські школи, то одна з таких знаходилась на вулиці Ковжуна – про це свідчить меморіальна таблиця, яка говорить про те, що у цьому приміщенні навчалась актриса Лариса Шепітько (1938-1979). Таблиця виконана у стилі совіцького реалізму, але якщо не звертати увагу на її художню вартість, інформаційну роль вона таки виконує.

А от ще одна цікава львівська школа з російською мовою навчання це середня школа N52 імені М. Лобачевського на вулиці Гоголя. Саме тут вчився Сергій Кузьмінський – засновник та лідер культового львівського гурта «Брати Гадюкіни». «Вони наші, львівські жиди» -- так сказав про їх походження Петро Радковець. Втім сумніваюсь що на фасаді школи колись з’явиться меморіальна таблиця на честь рок-музиканта – дітей треба вчити високого, доброго та духовного, ну а яким прикладом стане для підростаючого покоління Кузя з його «Наркоманами на городі»?

Ще одна історія про те, що першого директора Львівської середньої школи N75 імені Лесі Українки Леськіва (на жаль, не знаю його імені) зняли з роботи за те, що хтось повісив на шкільному приміщенні синьо-жовтий прапор. Переповідали також, що це був надзвичайно добрий педагог і директор, який поставив новозбудовану школу на високий рівень. Вже тепер пригадуючи цю історію розумію, що таки вона мала під собою грунт – адже на шкільному подвір’ї у 1971 році було встановлено чудове погруддя Лесі Українки авторства Луки Біганича. 

Пам'ятник Лесі Українці на подвір'ї СШ N75 імені Лесі Українки

Втім цей пам’ятник можна вважати найцікавішим з поміж шкільних монументів та меморіальних таблиць. І це при тому, що часто до їх створення залучались найвідоміші львівські скульптори, як Ярослав Чайка. Загалом, як свідчить довідка, яку є отримав у Львівському магістраті у нас є 22 шкільних пам’ятники та меморіальні таблиці. І на жаль кількісний принцип таки переважив. Наприклад у 1988 році на подвір’ї середніх шкіл N 31 (вулиця Княгині Ольги, 104) та N51 (вулиця Скісна,1) було встановлено погруддя Івана Франка. Найпарадоксальніше, що в обидвох випадках у довідці зазначено «Автор невідомий».

Натомість драматичною є історія ще одного погруддя Івана Франка, яке у 1956 році було встановлено на подвір’ї середньої школи N47, що у Винниках. 1973 року за наказом директора тютюнової фабрики Лариси Вербицької пам’ятник було зруйновано та заховано у складське приміщення. І лише у 1978 році його було повторно відкрито. 

Те, що кількісний принцип переважає при відкритті нових меморіальних таблиць підтверджує і меморіальна таблиця, яку 1 грудня 2014 року було відкрито на фасаді середньої школи N27 на вулиці Іларіона Свєнціцького, 15. Вона сповіщає що «Тут навчався Герой Небесної Сотні Ю. Вербицький. Слава героям України». Спонсором цієї таблички стала одна з партійних організацій. Найприкріше, що у цій делікатній ситуації вони пішли найдешевшим шляхом – меморіальна таблиця із габро судячи по всьому зроблена на одній із фірм, які займаються надмогильними пам’ятками. Хочеться вірити, що з часом цю ситуацію таки виправлять. 

У Львові пройдуть Дні хорватської культури + програма

Впродовж трьох днів, з 1 до 3 травня, у Львові проходитиме фестиваль  «Meditarraneo. Дні Хорватської культури», що познайомить львів’ян і гостей міста з мистецтвом, культурою, національною кухнею, музикою, кіно та туристичним потенціалом Хорватії – розповіли мені у прес-службі Львівського магістрату.

До участі у фестивалі запрошено близько 30 хорватських митців – серед яких художники, кухарі, письменники та гурт «Tovarećа mužikа», а також 3 ансамблі ЛНУ ім. Івана Франка.
Урочисте відкриття відбудеться 1 травня о 19:00 год на майданчику Музею ідей.
Щодня з 16:00 год хорватські кухарі готуватимуть національні страви Далмації за традиційним способом «з пеки». Також будуть представлені традиційні напої Хорватії.
В галереї Музею ідей 1 травня відкриється одразу 3 виставки – скульптури з оливкового дерева Вінка Каймака, фотографії Задарської жупанії (група фотографів)  та графіка Маріани Якеліч.
Родзинкою програми, за словами організаторів, будуть виступи гурту «Tovarećа mužikа» – хлопці з острова Дугі оток в народних строях з 1 до 3 травня рушатимуть у місто, сурмлячи у ріг вола, акомпануючи собі старими прасками, наповненими металом. Острів’яни здавна використовували ріг вола у своєму побуті, зокрема, як засіб зв’язку на морі, а також вірили, що такі звуки оберігають їх від нещастя. Ці давні традиції гурт відроджує ще з 1959 року.
Деталі: www.tovareca-muzika.hr, https://www.youtube.com/watch?v=5rLsKbOcGuU, https://www.youtube.com/watch?v=EL6283zPxpE.
Окрім мистецтва, кухні, музики гості фестивалю зможуть познайомитися з туристичним потенціалом Задарського регіону, який представлять туроператори Задарської жупанії на майданчику Музею, а також переглянути документальні фільми про Далмацію, зокрема про селище Салі, звідки походить гурт «Tovarećа mužikа».

Програма фестивалю Meditarraneo. Дні хорватської культури.

1-3 травня, Львів

П’ятниця, 1 травня. Музей ідей. Літній майданчик (вул Валова, 18А)

16:00  Приготування національних страв Далмації. Туристичний ярмарок.
19:00  Урочисте відкриття фестивалю. Відкриття виставки в галереї Музею: Вінко Каймак, скульптури з оливкового дерева,  Фотомонографії Задарської жупанії, Маріяна Якеліч  “ZD postcards LTD”.
19:00 –20:00 Виступ Гурту “Tovarećа mužikа”.  Музей ідей - пл. Ринок

Субота, 2 травня. Музей ідей. Літній майданчик

16:00 Хорватська кухня. Страви з пеки
16:00 Туристичний ярмарок.
19:00  Документальний фільм “І були Салі на Довгому острові у Хорватії…”

Гурт “Tovarećа mužikа”
Шевченківський гай, вул. Валова  - пл. Ринок – площа перед Оперним театром.

Неділя, 3 травня. Музей ідей. Літній майданчик

16:00 Хорватська кухня. Туристичний ярмарок. Показ документальних фільмів.
19:00 Вечір хорватської пісні. Хорватські народні пісні у виконанні народної чоловічої хорової капели “Прометей”, народної капели бандуристок “Зоряниця”, хору народного ансамблю пісні і танцю “Черемош”,  Мірко Семіялач (гітара).

Гурт “Tovarećа mužikа”
вул. Валова  - пл. Ринок – площа перед Оперним театром.

Вхід на усі заходи вільний.

Львовознавець Юрко Охріменко почав готувати для військових

Відомий львовзнавець Юрко Охріменко захопився кулінарією, нещодавно він разом із своїм сином Леонідом розробив рецепт виготовлення сухпайка, який може придатись нашим військовим. Цим рецептом Юрко Охріменко готовий поділитись з усіма зацікавленими, тому надіслав мені для публікації рецепт. Каже, що це допоможе здешевити виготовлення сухпайків не погіршивши їх харчових властивостей.

Знимка www.volynpost.com

«У військовий час життя примушує раціональніше використовувати наявні ресурси. Це стосується і м'яса. Кілограм свинини коштує приблизно 70 гривень. А кілограм свинячого серця близько 40 гривень, бо вважається лівером. Але насправді серце складається із повноцінних білків, майже без жиру. У монголів серце подавали на учтах найшанованішим гостям. Щоправда, через відсутність жиру серце під час приготування робиться твердішим, ніж м'ясо. Але цьому можна зарадити. Пропонуємо свій рецепт. Серце свині, чи волове, звісна річ, Промиваємо. Кришимо сало кубиками зі стороною біля 5 мм. Додаємо до нього сіль та спеції за смаком. Салом набиваємо лівий шлуночок серця. Мітральний клапан не випустить його назовню. Тушкуємо 20-30 хвилин. Тоді серце розрізаємо. Сало при цьому випадає і його досмажуємо, аби утворилися шкварки. Весь процес займає 30-40 хвилин. Раджу спробувати. Дуже смачно. Дуже смачне також сушене серце. Його готують таким чином. Жир з поверхні зрізають. Серце нарізають пластівцями і маринують у суміші солі, перцю чорного та червоного, дрібки паприки та коріандру. з додаванням невеликої кількості оцту 2 доби у холодильнику. Потім висушують. Сушити бажано при температурі 70 градусів, але можна й у духовці при відкритих дверцях. Вага серця зменшується приблизно у 5 разів. Таким чином, з одного серця виходить 70 грамів сублімату. Можна з'їсти його і так. А можна додати до сухого борщу, що його винайшли наші волонтери. Сушене серце, думаю, знадобиться українським бійцям у якості НЗ, бо легке і портативне. Потреба — мати винахідливості. Як казали на Майдані “Ми страшні своїми імпровізаціями”. Але страшні для ворогів. А друзям — милі.»

У Львові відкрили виставку до 110-ліття будинку Страхового товариства «Дністер»

Сьогодні на площі перед Успенською церквою відбулось відкриття виставки до 110-ліття будинку Страхового товариства «Дністер», що на вул.Руській,20 – розповіли мені у прес-службі Львівського магістрату.

Захід організовується в рамках спільного українсько-німецького проекту «Муніципальний розвиток та оновлення старої частини міста Львова».

Знимка прес-служби Львівського магістрату

«Наша зустріч стане нагодою для того, щоб подумати про історію цього міста. Ми самі займаємось осмисленням історії вже 6 років і намагаємось таким чином наблизити вас і нас, всіх мешканців міста, до усвідомлення важливості цього міста і його історичного значення. Ми намагаємось розглядати міську громаду, мешканців цього міста, владу міста як наших союзників і партнерів, щоб спільно берегти ці дива. Один із цих скарбів ми маємо перед собою – це будівля на вул Руській, 20. Ми бачимо різноманіття, фантазію та майстерність, вкладену у цей будинок. Ми з такою самою дбайливістю маємо підійти, щоб це диво зберегти. Щоб зберегти ці будівлі – залежить саме від вас, бо ви тут живете, працюєте. Те, як ви думаєте про ці будинки, що ви думаєте, від цього залежить майбутнє цих будинків і майбутнє міста. Вчора ми мали дуже жваву дискусію про те, як будувати щось нове у місті. Але щоб будувати нове, треба розуміти старе, ґрунтуючись на цьому розумінні, можна вільно будувати щось нове. Далі ми будемо про це говорити», - розповіла Іріс Гляйхманн. 

«Дім у вишиванці» має багату історію та непересічну архітектуру, з якою Вас ознайомить тематична виставка, ремесло художнього ковальства та кераміки, а також екскурсія від мистецтвознавця. На найменших відвідувачів чекають художні майстер-класи», - зазначають організатори. 

«Ми започатковуємо дуже гарну ідею святкування дня народження будинку. Цьому будинку ювілей – 110 років. Маємо тут чудову перлину сецесійної архітектури у місті Львові», - зазначила Лілія Онищенко, начальник управління охорони історичного середовища ЛМР. 

У рамках урочистостей відбулась демонстрація ковальського ремесла, представлення кераміки, створення графічних та акварельних малюнків учнями Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша. Художні майстер-класи для дітей. Окрім того мистецтвознавець І. Жук провів екскурсію на тему «Невідомі інтер’єри будинку «Дністер»»

Страхове товариство «Дністер» -- перша українська страхова компанія, яка була заснована у 1892 році. 1929 року «Дністер» мав 1200 агентів і близько 96 тисяч членів, майна на 1 млн. 972 тисяч злотих, резервний фонд 520 тисяч злотих. У 1905 році один з найвидатніших українських архітекторів Іван Левинський на вулицій Руській, 20 збудував будинок для страхового товариства «Дністер». У 1909 році тут виступав видатнй український режисер Лесь Курбас про що свідчить меморіальна таблиця, яка встановлена на фасаді будівлі. Вона є одним з основних туристичних об’єктів міста, яскравим зразком львівської сецесії. Зараз у цьому будинку розташована міська комунальна поліклініка N1

Молодіжна прем’єра «Дон Жуана» на сцені Львівської опери

Цими вихідними на сцені Львівського оперного театру відбудеться незвична прем’єра опери Вольфганга Амадея Моцарта «Дон Жуан». Справа у тому, що і солісти, і хор та оркестр складатимуться винятково з молодих виконавців – студентів останніх курсів національної музичної академії імені Миколи Лисенка або ж її вчорашніх випускників. Натомість авторами постановки є досвідчені майстри, як художній керівник Львівської опери Василь Вовкун, диригент Юрій Бервецький, художник Тадей Риндзак, художник костюмів Оксана Зінченко. Справа у тому, що ця прем’єра є спільним проектом Львівського оперного театру та Музичної академії імені Миколи Лисенка – пояснила керівник художньої частини Надія Труш. Вона зазначила, що співпраця оперної студії академії та Львівської опери триває уже багато років, однак тепер Василь Вовкун запропонував зробити молодіжну постановку «Дон Жуана». Для багатьох молодих артистів вона стане дебютом на великій сцені, своєрідним екзаменом. І якщо дебют виявиться успішним, то вже найближчим часом молоді виконавці зможуть стати солістами Львівської опери.

Знимка http://wyr.com.ua/

Наступного року виповнюється 260 років від дня народження геніального австрійця і варто сказати, що його опери ставились у Львові ще за життя композитора, є архівні свідчення що наприкінці ХІХ століття у Львові виконувались його опери «Викрадення з Сералю», «Дон Жуан», «Чарівна флейта». Востаннє прем’єра «Дон-Жуана» у Львові відбулась у 1971 році, а два роки тому відбулась прем’єра «Чарівної флейти».

Російська окупація Львова. Перше знайомство

Продовження розмови з львівським істориком, кандидатом історичних наук Олегом Павлишиним про російську окупацію Львова 100 років тому (Поч. див. тут: http://lvivreport.blogspot.com/2015/04/blog-post_94.html Далі буде цікавіше)

Як австрійці здали Львів росіянам 

Росіяни увійшли до Львова 4 вересня 1914 року і відбулось це загалом дуже спокійно. Спочатку з міста виїхали всі австрійські чиновники, також місто покинула армія, залишились тільки службовці магістрату. Росіяни підійшли до міста із східного напрямку – президент міста вийшов на Личаківську рогачку де зустрів представників російського командування і передав їм ключі від міста. Спочатку до Львова заїхав російський розвідувальний автомобіль – їхні офіцери переконались що у місті не залишилося австрійських вояків і після того російська армія промарширувала містом без зупинки – з Личаківської на Городоцьку. У Львові залишився тільки гарнізон, натомість основне угрупування росіян вирушило на Городок переслідувати австріяків. Урочистої зустрічі росіян не було попри те, що у Львові були москвофіли. Оскільки в місті не було боїв, то відповідно не було й руйнувань. Основна битва була вже далеко за містом, біля Городка, через що увійшла в історію під назвою Городоцька битва. Бої були в районі Янова, сучасного Яворівського полігону, на ріці Верещиці. Адже завдяки болотистій місцевості там були добрі можливості для оборони.

Ось так закінчився шлях окупантів. Пам'ятник солдатам російської армії, загиблим в роки І Світової війни. Знимка relicfinder.info

Про антисемітизм в російській армії

Російська армія вважала що увійшла сюди назавжди, тож вони були переконані, що йдеться про приєднання Галичини до Росії. Саме тому російське командування намагалось справити добре враження. Втім практично одразу стало зрозуміло, хто в Галичині є її ворогом, адже російське командування не лише намагалось побороти австрійські звичаї, а й український рух який тут був добре розвинутий.

Також серед тих, хто опинився під загрозою опинились і євреї, вони боялись антисемітських настроїв. І варто сказати, що російська пропаганда зразу дала для цього грунт, адже в агітках, які вони розповсюджували, казали, що вони прийшли звільнити від німців та жидів. Натомість галичан вони вважали частиною єдиного російського народу, який «наконец сможет воссоединится». Євреї розуміли, що у цій ситуації їх нічого доброго не очікує, тож вони найбільше страждали. 

Про те, як вслід за російською армією в Галичину потягнулись російські купці 

Натомість польські поміщики швидко зав’язали нормальні стосунки з новою владою зрозумівши що ніхто їхніх маєтків відбирати не буде. Щодо підприємців, торговців, то вони дуже швидко зрозуміли, що треба починати ділові стосунки з Росією, відповідно тут одразу з’явились російські купці. Однак у тому, що економіка почала швидко переорієнтовуватись на Росію був передусім об’єктивний чинник, адже старі зв’язки з австрійськими територіями були втрачені, натомість місто мусіло жити, мусіла розвиватись економіка, торгівля. Іншого варіанту, ніж торгувати з Росією у цьому випадку не було.

Вояки "Дикої дивізії" безчинствували на Бойківщині. Знимка topwar.ru

Про те, чи були руйнування пам’яток культури

Ситуація була у кожному випадку індивідуальною, хоча звісно під час війни об’єктивно виникає загроза руйнуванню цінних пам’яток. Втім російська армія передусім намагалась нищити артефакти, які були пов’язані з українським рухом. Дуже часто йшлося про те, що солдати зайнявши якийсь старовинній палац просто пускали книги, які там були на розпал, нищили цінні речі не усвідомлюючи їх справжньої вартості. Це призводило до скандалів, один з них спалахнув коли в Галичину приїхали журналісти з держав – членів Антанти. Перед ними виступив відомий польський діяч Олександр Чоловський, який розповів, що російська армія руйнує пам’ятки. Оскільки така інформація дискредитувала російську армію, то її керівники дали вказівки підлеглим слідкувати за поведінкою своїх солдат, аби ті не нищили цінних речей.

Насправді найбільші руйнації відбувались там, де проходили бої, наприклад на Поділлі, натомість в інших районах їх було помітно менше. До того ж російська армія була добре оснащена зброєю і була добре забезпечена продовольством. Саме ця обставина дозволяла росіянам допомагати селянам продуктами, адже через війну ті залишились без запасів харчів, поля були понищені. Також австріяки перед відступом забрали до війська чоловіків, які могли носити зброю, тож працювати в полі не було кому. Натомість у росіян можливості мобілізувати галичан до війська вже не було. І ще одна обставина – і на Галичині, де росіяни були менше, і на Поділлі, де вони були довше, на час їхнього перебування ніхто не платив податків – стара фіскальна система зруйнувалась, а нової вони не встигли запровадити. Звісно це покращувало громадську думку про них. У цілому росіяни, особливо коли розгортався їхній наступ намагались поводити себе цивілізовано, відповідно до умов Гаагської угодти, яка регламентувала стосунки на окупованих територіях, змушуючи окупанта до гуманної поведінки. Проблеми виникали в районі Карпат, особливо Самбірському та Старосамбірському районах де була розквартирувана Дика дивізія, яка складалась з осетинів та чеченців – саме вона найбільше вдавалась до безчинств.

Галичина як локомотив реформ

24 квітня у Львівському будинку вчених відбувся Громадський форум Галичини на підтримку реформ, організатором якого стала Європейська Галицька Асамблея. Основною темою Форуму було питання реформування місцевого самоврядування в Україні. За словами голови ГО «Європейської Галицької Асамблеї» Володимира Павліва: «ми очікуємо реформ, наша ініціатива полягає у тому, щоб додати їм темпу знизу від громадських організацій, оскільки ми зацікавлені в змінах. Це необхідно, адже різкий обвал гривні, стрибок комунальних тарифів поставив багатьох наших співгромадян на межу виживання». Долати цю ситуацію можна і треба з допомогою рішучих реформ, однак проблема у тому, що не всі регіони України однаково готові до їх запровадження. Про реформи на Донбасі зараз говорити складно з причин військових, натомість Галичина не має таких перешкод, понад те, тут є давні традиції самоврядування, які тягнуться ще з часів середньовіччя. Володимир Павлів зазначив, що «Галичина може стати пілотним регіоном, який стане локомотивом реформ у місцевому самоврядуванні». Головним підсумком Форуму є започаткування Громадської ради Галичини, яка сприятиме проведенню реформ у місцевому самоврядуванні. 

Цілком ймовірно, що чиновник, який працює у Києві є дуже хорошою і кваліфікованою людиною, однак він може не знати про місцеві особливості та традиції таких великих регіонів Західної України, як Гуцульщина та Бойківщина. А в обидвох випадках мова йде про старовинні етнографічні регіони головна особливість яких – це гірська місцевість з усіма наслідками, які звідси випливають, передусім мала кількість орної землі, значна роль тваринництва і лісівництва в господарці. Це значні складнощі в транспортному сполученні. І все це треба враховувати в ході проведення реформи місцевого самоврядування. А те, що це не завжди враховується свідчить і такий приклад: наші чиновники хочуть позбавити місто Бережани статусу районного центру перенісши його у селище міського типу Козова. Проблема полягає у тому, що Бережани є фактичним центром цієї частини Тернопільської області – ні за економічним, ні за демографічним показниками Козова не може змагатись з Бережанами. До того ж Бережани є туристично привабливим містом із великою кількістю пам’яток. Олії у конфлікт підливає і той факт, що гербом Бережан є благородний олень, натомість Козової – коза.

У Форумі взяли участь представники органів державної влади, місцевого самоврядування, експерти та громадські активісти із Львівщини, Івано-Франківщини та Тернопільщині, які на прикладі місцевих громад Галичини проаналізували, як саме реформа місцевого самоврядування вплине на життя мешканців громадян.

Зокрема голова ГО «Центр громадських ініціатив» Віталій Загайний проаналізував законодавчі зміни, які зараз пропонується зробити у місцевому самоврядуванні. «Основна мета законодавчих змін – децентралізація влади, яка з одного боку має надати більше повноважень органам місцевого самоврядування, з іншого може призвести до того, що на місцях суттєво зростуть корупційні спокуси. Для того, щоб цьому запобігти необхідно паралельно посилити контроль громадськості за місцевим самоврядуванням» -- наголосив Віталій Загайний. Він зазначив, що мова йде про ряд законів, які мають посилити повноваження місцевого самоврядування, однак на практиці їх запровадження може розтягнутись в часі. «Якщо дотримуватись всіх пунктів «Закону про добровільне об’єднання громад» то цей процес може розтягнутись на 180 днів, оскільки остаточно рішення прийматиме обласна рада, а якщо захочуть об’єднатись місцеві ради, які належать до різних районів, то цей процес триватиме ще довше, оскільки тут вже піде мова про зміну меж районів, а це вже компетенція Верховної ради” – говорить Віталій Загайний

Одразу після проголошення Незалежності у нашій країні почався процес дроблення сільських рад – кожне село хотіло мати власну сільську раду, при цьому лідером у цьому процесі була Львівщина – заявив керівник апарату Львівської ОДА Орест Матвіїшин – «якщо у 1991 році у нашій області було 483 сільські ради, то станом на 2014 рік – 633, причому частина з них має 100-200 мешканців». Проблема у тому, що більшість таких сільрад не мають достатньо доходів, щоб бути самодостатніми. Однак вже є приклади, коли місцеві громади добровільно ініціюють об’єднання: “До Львівської обласної ради звернулись 6 сільських рад Сокальського району, які вирішили об’єднатись в одну із центром у селі Тартакові. На цьому прикладі ми зробили аналіз, як зміниться соціально-економічне становище цієї території у випадку такого об’єднання. Аналогічно ми змоделювали ситуацію об’єднання місцевих громад на прикладі Городоцького району – там пропонується створити 6 місцевих рад з центром у двох містах – Городку та Комарно, селищі міського типу Великий Любінь та 3 сіл, які є економічно самодостатніми» -- розповів посадовець.

При цьому враховуються всі чинники, які є на тій чи іншій території – наявність освітніх та медичних закладів, підприємств, які сплачуватимуть податки, демографічні показники та, що дуже важливо, транспортна доступність центру такої об’єднаної громади. Адже протягом тривалого часу у людей склались свої традиції, та звички, родинні стосунки, які об’єднують ті чи інші території. І часу на зволікання з реформами немає.

Львів – місто кленів і магнолій

Учора працівники міського управління екології та благоустрою, ЛКП «Зелений Львів» та Галицької райадміністрації продовжили розпочаті торік роботи з озеленення вул. Городоцької. Так, на ділянці від вул. Наливайка до вул. Менцинського було висаджено 5 кленів кулястих. А вже завтра, силами ГО «Українські креативні реформатори», ГО «Мій шлях» та ГО «Екозахист» у Стрийському парку висадять 10 магнолій – розповіли мені у прес-службі Львівського магістрату.

В управлінні екології та благоустрою пояснюють: було обрано саме цей вид дерев, оскільки він є найбільш газостійким та пристосованим до життя в міському середовищі, а вул. Городоцька є однією з головних магістралей Львова, якою щоденно проїжджають тисячі авто та проходять десятки чи навіть сотні мешканців. Окрім того, висаджені клени є чи не найбільш вдалими за видами та якістю.

«Закликаємо усіх небайдужих громадян підтримувати ідею озеленення міста Львова та внести свою частку у наведення благоустрою, очищення довкілля та покращення стану рідного міста. З нашого боку буде підтримано будь-яку ініціативу громади та надано максимальне технічне сприяння», – зазначають в управлінні.

Через малий прикордонний рух до великої Європи

Із 2008 року, коли частина території Львівщини увійшла до зони дії Угоди про малий прикордонний рух, наших земляків не полишала ідея про розширення цієї зони з 30 км, як це є зараз, до 50-ти. Адже зараз відвідати Польщу за спрощеною процедурою може майже 300 тисяч жителів Львівщини, натомість у разі розширення це число зросло б одразу до мільйона. Про це в інтерв’ю «Другому телеканалу» розповів депутат Львівської обласної ради 5-го скликання, голова ГО «Час справедливості» Богдан Кук.

Знимка vgolos.com.ua

Про те, як змінилося життя прикордонних територій України за  час дії Угоди про малий прикордонний рух

Ще у 2007 -- 2008 роках чимало депутатів Львівської обласної ради розуміли, що прикордонний рух на Львівщині визначатиме соціально-економічний розвиток регіону. Адже протягом 24 років існування незалежної України для вирішення проблем прикордонних регіонів мало що зроблено. Зокрема, не збудовано нових заводів, щоб вирішити проблему зайнятості. Саме тому запровадження малого прикордонного руху стало базою для наповнення сімейних бюджетів. Жителі прикордоння мають можливість виїжджати за кордон і там заробляти гроші. Із 2008 року, коли почала діяти угода, до сьогодні видано понад 300 000 дозволів на виїзд у Польщу в рамках малого прикордонного руху.

Вигоди від цього взаємні. Наприклад, польській стороні  це вигідно, тому що наші люди їдуть до них і закуповують товари. Своєю чергою, це дало можливість нашим гуртівням, які розташовані в 30-кілометровій зоні, реагувати на різкі коливання курсу євро та долара щодо гривні.

Зауважу, що завдяки малому прикордонному руху найбільше переваг отримали жителі прикордоння, адже тепер вони мають високий рівень соціального захисту, матеріального забезпечення, можливість інтегруватися в євроспільноту. Умови малого прикордонного руху дозволяють їм, наприклад, до двох місяців поспіль перебувати на прикордонній території Польщі, а цього достатньо, щоб влаштуватись на сезонну роботу.

Про те, чи є попит на наші товари у поляків

Є окремі товари, до яких виявляють інтерес поляки, коли їдуть сюди «на закупи». Або ж українці везуть ці товари в Польщу. Традиційно це -- алкоголь та цигарки. Якщо їх везуть у невеликій кількості, то це не вважають контрабандою. Зараз поляки почали закуповувати продукти харчування, адже в Європейському Союзі вони коштують значно дорожче. Зауважу, що ще рік тому ситуація була дзеркальною – продукти везли до нас, а нині через різке подорожчання євро щодо гривні напрямок руху змінився на 180 градусів. Саме це дало можливість нашим сільськогосподарським виробникам розпочати експорт продуктів харчування та сільськогосподарської сировини, передусім сої, рапсу, кукурудзи та пшениці. Створено дуже багато українсько-польських сільськогосподарських підприємств. Крім того, Україна -- один із найбільших експортерів рапсу та сої до Польщі, що позитивно впливає на економіку цієї країни.  Цей товар перевозять саме через Львівщину.

Про те, які проблеми виникають у малому прикордонному русі

Власне, основна проблема, яка залишається з 2008 року, коли започатковано малий прикордонний рух, це розширення дії угоди з 30-кілометрової зони до 50-кілометрової. Просто, коли підписували цей документ, у ЄС діяло обмеження, яке не дозволяло зробити її ширшою, але відтоді багато що змінилось.

Львівська магістраль тестує туристичні залізничні маршрути

На Львівській залізниці цими днями тестували туристичні залізничні маршрути, а для цього запросили 30 експертів з різних країн світу. Для них протягом цих вихідних були проведені екскурсійні поїздки в межах акції «З музею в музей» станціями Львів-Жовква, Львів-Підзамче-Личаків, Львів-Клепарів-Рясне-Ясинецький кар’єр. Також вони відвідали музейний комплекс вузькоколійної техніки «Золота лісова залізниця» у с. Коростові Сколівського району та геологічну експозицію зі взірцями залізничної техніки в інформаційно-освітньому центрі парку «Знесіння» -- розповіли мені у прес-службі Львівської залізниці. 

Знимка uk.wikipedia.org

Науковці, митці, фотолюбителі та залізничники з Німеччини, Франції, Великобританії, Австрії, Болгарії, Чехії та України після відвідин Галичини планують видати фотоальбом-дослідження «Ексклюзивні подорожі залізницями України», матеріал для якого збиратимуть у залізничних турах. 

Львівська залізниця уже не вперше запрошує зацікавлених людей до реалізації подібних проектів. Зокрема, наслідком такої співпраці вже стали кілька фотоальбомів про старовинні залізничні перлини, зокрема і українські, які вийшли друком у видавництвах Німеччини та Австрії.

У Львові знову батяруватимуть + програма

1-3 травня на площі Музейній (біля Домініканського собору) пройде VII День Батяра у Львові. За словами організаторів, це свято міської культури, під час якого гості та мешканці міста мають рідкісну можливість зануритися в атмосферу, настрій, стилістику і побут такого споконвічно львівського явища як батярство – розповіли мені у прес-службі Львівського магістрату.

Знимка sofiykasblog.wordpress.com

«Гості свята познайомляться із галантними хуліганами - батярами та їх культурою. Батяри залишили нам у спадок багато гумористично-ліричних пісень, анекдотів, оповідок, які сьогодні називають «батярським фольклором». Батяри – стали одним із символів Львова», - зазначив організатор свята Андрій Сидор.
За його словами, цього року в рамках заходу вперше проведуть Ретро Fashion Market разом із НІША (шоурум українських дизайнерів) та велопроменад «Батяри на роверах».
Тож 1-3 травня у Львові збираються усі, хто хоче більше дізнатися про батярів, стати частиною батярської культури, відтворити настрій та запал, який панував у місті на початку ХХ століття, та разом відсвяткувати День Батяра у Львові.

ПРОГРАМА VII ДНЯ БАТЯРА У ЛЬВОВІ

1-3 травня 2015 року:

Місце: площа Музейна, 1 (біля Домініканського собору)

Час: щодня з 12:00 до 20:00 год

·                      Виставка «Urban Sketching in Lviv»

·                      Виставка разом із Центром міської історії Центрально-Східної Європи

·                      Лекція про історію батярства у Львові

·                      Ретро Fashion Market разом із НІША (шоурум українських дизайнерів)

·                      Батярська канцелярія

·                      Батярська бетонна мануфактура

·                      Майстер-класи із виготовлення свічок

·                      Dj-сети

2 травня 2015 року:

Місце: площа Музейна,1 (біля Домініканського собору) - парк ім. Івана Франка

Час: з 13:00 до 20:00 год

Велопроменад «Батяри на роверах»

Батяри на роверах - це перший львівський ретро велопроменад, що об’єднає людей, які цінують стиль та міські велосипеди. Сподіваємося, це стане щорічним дійством та своєрідною присвятою львівській батярській міській культурі початку ХХ ст.

Програма:

13.00 - збір на площі Музейній, проходження реєстрації

14.00 - початок велопроменаду «Батяри на роверах» на площі Музейній.

16.30 - збір у парку ім. Івана Франка, у програмі:

·                      майстер-клас з лінді-хоп та соло-джаз плюс бонус вивчення всесвітньо відомої лінійки Шим Шам від Lindy Club - Swing Dance in Lviv

·                      нагородження кращого чоловічого та жіночого образу

·                      пікнік та чаювання

·                      кіно у парку

·                      виставка раритетних велосипедів

·                      фотостінка

·                      ігри у петанг та крикет.

Історики розкажуть хто насправді керував Львовом

Хто такі бурмистри?

Що таке Стрілецьке товариство і як воно захопило владу у Львові?

Хто був справжнім господарем радянського Львова?

Відповіді на ці та інші цікаві питання повинен дати новий дослідницький проект львівських істориків, які розпочали укладання довідника про усіх мерів, що керували містом упродовж його історії.

Проект під назвою "Міські голови Львова. Від кінця ХІІІ століття до сьогодення", який об’єднав кількох науковців з різних львівських дослідницьких інституцій, представили у Центрі міської історії.

Джерело: http://www.varianty.net/ (3)

Як зауважила заступниця директорки Центру Ірина Мацевко, подібні дослідницькі матеріали видавалися чи не в кожному великому європейському місті. Тому, давно час заповнити цю прогалину у стосунку до Львова – міста, яке має довгі та різноманітні традиції самоврядування та, упродовж своєї історії, потрапляло у дуже різні правові та культурні контексти.

Проект передбачає укладання своєрідної бази даних з відомостями про усіх львівських очільників. Окрім паперового видання планується також створення цифрової версії довідника на веб-сторінці Центру міської історії, у якій зібрані матеріали проектуватимуться на історичний львівський міський простір.

Дослідження поділене на кілька частин – в залежності від періоду. Науковці вже зібрали певну кількість матеріалів і видали попередню промоційну версію путівника - хронологічний список львівських війтів, бурмистрів/бургомістрів, президентів, голів міськвиконкому, міських голів. Однак, це лише початковий продукт, який має на меті окреслити дослідницьке поле. Основна робота ще триває.

Райці та бурмистри

Найважча епоха для вивчення – доавстрійський Львів, тобто, 13 - 18 століття. Головна проблема, за словами історика Мирона Капраля, – брак матеріалів. Адже, інформацію доводиться збирати по крупинках із вторинних документів, таких як фінансові документи статистичного характеру чи списки свідків надання привілеїв. З 16 століття вже з’являються окремі книги виборів міських урядників.

У період дії у Львові Магдебурзького права самоврядування, тобто з 13 по 17 століття, місто керувалося колегіально, міською Радою, до якої входило спочатку 6, а згодом 12 райців. За підрахунками Мирона Капраля всього можна говорити про 162 райців, тому, дослідження вирішили обмежити лише старшими райцями або бурмистрами. Ця посада була виборною. Щороку до Ради обирали трьох бурмистрів – одного представника короля, одного обранця від райців і одного представника поспільної громади. Кожен з них керував містом упродовж одного кварталу, завдяки чому влада розподілювалась між різними групами.

У середньовіччі Львів був досить великим і успішним та популярним містом, яке приваблювало багатьох іноземців. Деякі з них навіть ставали бурмистрами. Наприклад, шотландець Томас Гордон чи італієць Ян Убальдіні.

Годзімір Малаховський

Вже й тоді зловживання владою було проблемою для міста. Як розповів декан історичного факультету Львівського університету Роман Шуст, львівський бурмистр Кампіан, користуючись високим становищем, відібрав частину матеріалів з будівництва Успенської церкви для зведення своєї каплиці, завдяки якій його ім’я відоме й сучасним львів’янам.

Влада у імперському Львові

Наступний період – австрійський. У складі імперії Габсбургів Львів пробув з 1772 року і до кінця Першої світової війни. За цей час містом керувало близько 20 очільників. Спочатку це були імперські чиновники, призначені з Відня. Як зауважила історик Олена Аркуша, люди, що займали керівні посади, часто змінювалися, їх регулярно посилали в інші місця імперії, тому, доволі важко відслідковувати їхні повні біографії. Для цього потрібно було б залучати матеріали багатьох європейських архівів.

Для дослідників набагато легше працювати з міськими головами другої половини 19 століття, коли, починаючи з 1870-х років, Львів здобуває автономію. У владі з’являються вже місцеві політики, життя яких можна більш-менш детально прослідкувати. Тим більше, що у Львові цього часу починає активно розвиватися преса, формується публічний простір, міщани багато пишуть і говорять про своїх політиків.

Бартоломей Зиморович, найславніший львівський бургомістр та автор "Потрійного Львова" Джерело: https://uk.wikipedia.org

Власне, тоді з’являється новий тип президента, тобто міського голови, який поєднує в собі риси і політика, і господарника і помітного соціального діяча. Від президентів Львова вимагається не лише займатися політичними справами, а й займатися благодійністю, суспільними ініціативами, розбиратися у мистецтві і таке інше.

У цей період Львів пробує стати повноцінною європейською метрополією, міський простір стає модерним, зокрема центр міста набуває того вигляду, який можна побачити сьогодні. Відповідно, взірець президента міста того часу – спритний, амбітний господарник, який вміє залучати кошти та інвестиції.

В реальності львівський політикум, як і сьогодні, був далекий від ідеалу. Коли початкова ейфорія від здобуття автономного статусу минула, львів’яни почали помічати, що їхні рідні, не накинуті згори керівники теж мають купу недоліків. Кумівство і корупція стали звичними речами.

Олена Аркуша розповіла про цікавий феномен Львова 19 століття – вузьке і впливове коло обраних людей відоме як Міська Стрільниця. Цей неформальний інститут розвинувся із Стрілецького товариства, яке спочатку об’єднувало аристократів, а потім почало приймати заможних міщан. Люди, що входили до цього кола, активно впливали на ситуацію в місті шляхом таємних кулуарних оборудок. Дійшло до того, що політик, який не входив у Стрільницю, не мав жодних шансів посісти якусь помітну посаду.

Один з найвідоміших президентів австрійського Львова – Годзімір Малаховський у своїй передвиборній програмі стверджував, що в разі приходу до влади зробить усе можливе, аби подолати приватний вплив Стрільниці. Однак, здійснити обіцянки йому не вдалося, впливові члени товариства змусили його піти на компроміси.

Тогочасними президентами міста, як вказала Олена Аркуша, ставали досить різноманітні фігури – правники, підприємці і навіть успішні власники майстерень, які починали свою кар’єру простими ремісниками.

Від президентів до міських голів

Про дослідження львівських очільників міжвоєнного та радянського Львова розповів історик Роман Масик. Після Першої світової війни Львів опинився у досить скрутному становищі. Із столичного імперського центру він перетворився на провінційне місто незалежної Польщі. Великі кошти залишили Львів. Довгий час у міста не було свого статуту і міські президенти до кінця так і не знали своїх повноважень. Реальна влада належала урядовим комісарам, які не були зацікавлені у реалізації місцевого самоврядування. Коли Львову вдалося подолати повоєнну розруху, по ньому вдарили наслідки світової економічної кризи 1930-х років. Тож, це був важкий період для очільників міста.

Радянський час ставить перед дослідниками проблеми, подібно до раннього австрійського періоду – соціалістичні управлінці не довго сиділи на одній посаді і мандрували по усьому Союзу.

Головне питання, на яке сподіваються знайти відповідь історики, стосується реальної влади у Львові. Формально містом керував голова міськвиконкому, однак, відомо, що він підпорядковувався партійним структурам. Наскільки він був залежним і наскільки незалежним від партії?

Період незалежної України виглядає найбільш зручним для вивчення. Адже, можна мати справу з людьми, які ще живуть у Львові і можуть розповісти про важливі деталі. Втім, історики побоюються, що на заваді може стати Закон про захист персональних даних, який ще розповсюджується на героїв дослідження.

Джерело: http://www.varianty.net/23953-burmystry-prezydenty-holovy-istoriia-ochilnykiv-lvova

Симфонічний оркестр «Lords of the Sound» знову їде до Львова - з ексклюзивною програмою «Кінохіти-3»

Київський симфонічний оркестр «Lords of the Sound» настільки полюбився львівській публіці, що вже вчетверте за останній рік пакує валізи на гастролі до Львова. Від травня минулого року яскравий музичний колектив шість разів (у листопаді 2014-го і у лютому 2015-го відбулося по два концерти) збирав аншлаги у Львівській опері. Відтак оркестр під керівництвом Віталія Саражинського знову їде до Львова. Концерт з ексклюзивною програмою «Кінохіти-3» відбудеться 19 травня на сцені Львівського національного театру опери та балету ім. С. Крушельницької. Початок – о 19:00 – розповіла мені менеджер проекту Галина Гузьо. 

Нова програма «Кінохіти-3» 19 травня у Львівській опері - це вибуховий мікс із композиції з кінофільмів та поп-рок-хітів. У кіночастині меломани та кінолюби почують саундтреки зі стрічок «Код да Вінчі», «Аватар», «Голодні ігри», «Ефект Метелика», «1+1», «Престиж», «Леон Кіллер», «Достукатись до небес», «Гладіатор», «Назад в майбутнє»… А у спеціальній поп-рок-частині прозвучать хіти з репертуару легендарних гуртів «Scorpions», «Depeche Mode», а також Michael Jackson та вічно молодого Sting. 

Оркестр «Lords of the Sound» - це майже три десятки обдарованих і відданих своїй справі музикантів, які при змаху диригентської палички переносять меломанів у прекрасний, фантазійний світ звуків та образів. Кістяк колективу свого часу був сформований на базі Київського музично-драматичного театру ім. П. Саксаганського. Музиканти творять у популярному жанрі кросовер, органічно переплітаючи на сцені академічне звучання з експресією рок-музики. А крім того, додають дійству власного акторського шарму: керівник оркестру Віталій Саражинський і диригент Віталій Фізер – майстри із перевтілень у кіногероїв.

Як Швейк опинився біля «Віденської кав’ярні»

Бравий вояка Швейк таки є популярним героєм серед галичан – Юрій Ямаш продовжив тему пригод чеха зауваживши, що «підрозділ де служив Швейк був дислокований в селі Жовтанці Кам’янка-Бузького району. У Львові він міг бути тільки на вокзалі».

Знимка: uk.wikipedia.org

Мої друзі-швейкознавці припускають, що у Львові Швейк перебував максимум півгодини – поки його потяг стояв на пероні львівського двірця. Втім за цей час він міг скуштувати пива. Власне тому спочатку була ідея встановити на першому пероні вокзалу пам’ятний знак Швейку, за виготовлення якого взявся скульптор Сергій Олешко. Однак тодішнє керівництво Львівської залізниці не дозволило це зробити. Втім ідею оцінили власники «Віденської кав’ярні», тож у підсумку один з найбільш впізнаваних пам’ятних знаків Львова встановили саме там. «Віденська кав’ярня» отримала чудову рекламу, адже Швейк з гальбою пива тепер є у кожному сучасному путівнику по Львову.

Розмова про Швейка розпочалась з поста про велопробіг швейковими місцями (див.: http://lvivreport.blogspot.com/2015/04/blog-post_40.html): Із 23 квітня до 3 травня під туристичним гаслом "Львівщина: дивовижні відкриття" відбуватиметься перший етап Х Міжнародного Швейківського фестивалю "Великі Швейківські маневри". Захід організують з нагоди 100-річчя походу героя роману Ярослава Гашека в Галичину на Першу Світову війну.